Розділ 18

Як тільки Сергій зайшов у двір, він суворо глянув на меншу сестру. Та враз зніяковіла, розуміючи, що зараз її відчитають, і, чесно кажучи, мала рацію.

— Чому ти взагалі влазиш у чужі розмови? — хоч хлопець і намагався стримуватися, та по його стиснутих кулаках і палаючому погляду все було зрозуміло без слів.

Леся винувато опустила карі очі, такі ж, як у батька:

— Я хотіла як краще...

Побачивши, що сестрі зараз перепаде, на захист миттю стала Таня:

— Не смій, братику! Леся ж справді не хотіла, щоб усе так вийшло!

— А ти чого втручаєшся в дорослі справи?

Дівчинка міцно стиснула губи й уперто мовила:

— Я теж член сім'ї! Мій голос теж має бути почутим!

Та несподівано для всіх хвіртка загриміла, і до двору зайшов високий чоловік із довгим темно-каштановим волоссям. Він окинув усіх присутніх світло-карими очима й весело гукнув:

— Ну що, не чекали на старшого брата?

— Олеже!

Дівчата вмить просіяли й кинулися обійматися, тоді як Сергій навіть не зрушив із місця. Це не пройшло повз увагу старшого.

— А ти чого там застряг? Ну ж бо, до мене! Ми пів року не бачилися, я що, зовсім чужим для тебе став?

— Я вже не дитина, щоб бігати обійматися, — буркнув блондин.

— Ой, та що ти таке кажеш! От приїде скоро Вітя, йому це й розкажеш. Я пам'ятаю, як тобі підгузки міняв все твоє дитинство, тож ти для мене завжди будеш малим, — підійшовши ближче, Олег дружньо скуйовдив йому волосся. — Ну що, допоможете гостинці з машини перетягти? — влізла в розмову сестра:

— Коли це ти встиг машину купити?! — Леся аж засяяла від цікавості, і від її попередньої провини не лишилося й сліду.

Сергій лише стиснув зуби, вирішивши залишити недомовлене на потім.

— Коли-коли... все тобі цікаво! — Олег легенько щипнув дівчинку за ніс.

Та почухала носика й невдоволено пирхнула:

— Та скажи вже, що з тебе стане?

Хлопець став у позу поважного павича, кумедно задер носа й гордо мовив:

— Минулого тижня взяв позику, і ось тепер маю оцю ластівку!

Дівчата вибігли на вулицю розглядати авто, тоді як блондин неохоче поплентався за всіма. Спершись на хвіртку, він дивився, як старший брат з усіх боків демонструє нове придбання, і не втримався:

— Було б чим хвалитися... у кредит узяв машину. Велика заслуга!

— Ну ти подивися! — криво всміхнувся Олег. — А характер у тебе з кожною зустріччю все гіршає й гіршає. Раніше з рук моїх не злазив, не полишав мене ні на секунду, а тут на тобі. Навіть порадіти за брата не можеш?

— Олеже, припини ці свої ігри. Чому взагалі не попередив, що приїдеш?

— А тобі хіба Вітя не казав? — задумливо потер підборіддя довговолосий. — Мабуть, сам хоче сюрприз влаштувати. Одже не псуватиму йому планів.

— Ого! Сюрпризи я люблю! — защебетала Таня, яка вже встигла залізти в салон червоної машини і поклацати всі кнопки на панелі.

— А хто ж їх не любить? — засміявся старший брат.

— Я, — суворо відрізав Сергій.

Аж тут із хати вийшов батько. Виходячи, він перечепився через якесь відро, що зчинило страшний гуркіт на весь двір. Чоловік вилаявся під ніс, нервово дістав пачку сигарет і вже затиснув одну в зубах, коли раптом помітив біля дверей сина.

— Чого це ти там став? — невдоволено буркнув Мирон, але в цей момент до нього звернувся найстарший, якій, якраз визирнув.

Похмуре обличчя батька миттю змінилося на радісне:

— Олеже! — чоловік заховав цигарку назад до пачки, сунув її в кишеню й покрокував до сина. Вони міцно обійнялися, і Мирон, трохи відступивши, розчулено розглядав власну дитину, яка й оком не встиг моргнути, як став дорослим чоловіком. — Якими долями?! Чого не попередив?

— Хотів порадувати вже при зустрічі, — Олег посміхнувся, але, вловивши різкий запах перегару, миттю став суворим: — Ти знову пив? Скільки разів я тобі казав...

— Усе-усе, знаю й пам'ятаю! — перебив його батько піднявши руку, щоб зупинити сина. — Та вчора причина була! Мій друг дитинства Любомир приїхав ти його повиннен гарно пам'ятати. Оце й випили за зустріч, а так я ні краплі в рот! Правда ж? — він поглянув на решту своїх дітей в пошуку підтримки.

У цей момент біля двору загальмувала ще одна машина, на даху якої виднілися шашечки таксі. З неї вийшов світлорусий хлопець із короткою стрижкою та блакитними очима, а разом із ним — струнка блондинка.

— О, а ось і приїхала справжня причина нашого збору, — прокоментував Олег і, нахилившись до батька, тихо додав: — Батьку, про твій зрив ми ще поговоримо. А поки що послухай, що Вітя скаже.

— Як добре, що ви всі в зборі! — радісно вигукнув світловолосий чоловік, витягнувши з багажника сумку, й попрямував до родини. — Знайомтеся, це моя наречена, Діана!

Дівчина ніяково усміхнулася:

— Дуже рада з вами познайомитися...

Вітя одразу заходився відрекомендовувати рідню:

— Це мій старший брат Олег, про якого я тобі розповідав. Це мої молодші — Сергій, Леся та Таня. Ну й наш батько, Мирон Станіславович.

Усі, крім Олега, завмерли в німому шоці. Старші із задоволенням спостерігав за реакцією всіх хто неочікував такого почути, а коли пауза затягнулася, вирішив взяти ініціативу в свої руки:

— Ну, досить тримати гостю на порозі! Ходімо до хати. Там і познайомимося нормально, і мою машину розвантажимо.