Розділ 16

Вигуки ставали дедалі чіткішими, і ось із повороту з'явилися їхні джерела. Лера й Любомир стривожно обдивлялися довкола, а коли побачили доньку, обоє кинулися до неї. Дівчина ледь підвелася, як її вмить стиснули в обіймах із двох боків. Сергій тихо відступив убік, аби не заважати.

— Вибач! Вибач мені! Я зовсім не думала, що роблю! — почувши ніжний, повний вини голос матері, Аліса знову розплакалася. Та тепер її душили зовсім інші емоції.

— Ну-ну, маленька наша, все добре, — Любомир ніжно погладив доньку по голові. А тоді перевів погляд на мовчазного хлопця: — О, і ти тут, Сергійку?

Коли на нього звернули увагу, хлопець посміхнувся своєю привітною усмішкою. Хоча від цієї родинної щасливої картини йому боляче різонуло по серцю, та виду він не подав.

— Доброго дня, дядьку Любомире, тітонько Леро. Думаю, далі ви вже самі розберетеся.

Чоловік поглянув на свою дитину, яка втонула в обіймах матері.

— Дякуємо, що посидів із Алісою. Ми, коли вона знову втекла, думали, що цього разу точно загубиться. Вже запереживали, де вона поділася...

Побачивши якім був стривожений чоловіка, хлопець вирішив розрядити обстановку:

— Ну, дивним чином вона бігає саме тими маршрутами, де я звик ходити, — зелені очі Сергія врізалися в дівчину, яка вже не плакала та залишался в обіймах.

— Навіть не знаю, як тобі віддячити. Ти вже вдруге виручаєш нашу родину!

— Він уже втретє мене врятував... — згарячу вирвалося в Аліси. Вона витерла сльози й обережно вислизнула з материнських обіймів.

Сергій умить напружився.

— А коли це було втретє? — Любомир одразу нахмурився, переводячи погляд із доньки на Сергія.

Блондин тримав усмішку, гарячково вигадуючи переконливу відмовку, але його врятували голоси сестер, які знову з'явилися неподалік:

— О, братику, ти ще досі тут? Доброго дня, дядьку Любомире, тітонько Леро! — Таня була сповнена енергії, йшла впристрибки, тримаючи в рученятах лозину, яку перед тим їй виламала сестра.

— Доброго дня, дівчата. А ви куди так рано? — перепитала доросла жінка, умилившись дівчатками.

— Гусей і качок на воду водили! — весело відповіла наймолодша.

— Які ж ви молодці, — Любомир усміхнувся дітям.

Побачивши, що дорослі відволіклися, Сергій вирішив скористатися моментом і непомітно піти від запитань, та від цієї сім'ї загалом:

— Добре, мені взагалі-то вже бігти треба. На малину...

— Ти все на щось збираєш! — зауважив Любомир.

Раптом випалила Леся, хитро глянувши на брата:

— На новий скейт збирає!

Лера з Любомиром перезирнулися й без слів зрозуміли одне одного.

— Тоді ми тобі його купимо! На знак нашої вдячності, — рішуче мовив Любомир.

— Ні-ні, не потрібно! — зніяковів хлопець аж руками замахав. Такого повороту він точно не очікував.

Побачивши, як брат миттєво зашарівся й застресував, Леся додала:

— Це було б дуже добре, дядьку Любомире! А то в братика в улюбленого велосипеда спиці повибивалися, і через це в нього з самого ранку жахливий настрій...

Сивочолий чоловік умить посуворішав:

— А що сталося?..

— Та облиште це... — не витримавши, Сергій відвів очі від дорослих.

— Тоді ходімо до вас, усе вирішимо! І велосипед допоможемо поремонтувати та із Мироном поговоримо. — втрутилася Лера. Вона відчувала перед цією родиною таку величезну провину за вчорашній вечір, що просто не могла цього так залишити.

— Усе вирішено, ми йдемо до вас! — і Любомир був радий нагоді зменшити борг перед Сергієм.

— Та не треба… — Сергію було ніяково й неприємно.

— Це не обговорюється, — твердо мовив Любомир. — Ми дорослі, і ми хочемо допомогти вирішити проблему. Ходімо!

Та хлопець став напереріз дороги перед Любомиром.

— Досить! — на нього глянули всі, хто стояв поруч. Сергій підняв погляд і спрямував його просто в карі очі Любомира: — Нам не потрібна чужа допомога, щоб вирішити свої проблеми. — і вже розвертаючись спиною, глянув на почервонілу, трохи припухлу щоку Аліси й додав, не обертаючись: — Краще розберіться зі своїми власними проблемами, перш ніж лізти до чужих.