Розділ 15

Підходивши до дівчини промовив дружньо:

— Привіт. Що знову загубилася?

— Йди геть! — гримнула Аліса, не піднімаючи голови.

Сергій почухав потилицю, роздумуючи, що краще зробити:

— Може, подзвонити твоєму батькові, щоб знав, де ти?

— Не смій! — вона нарешті підняла на нього заплакані сірі очі.

І тоді він помітив на її білій шкірі характерий червоний слід на щоці.

— Хто тебе образив? — враз став суворим блондин. Жодної жартівливості навіть посмішка звична зникла. Почувши це питаня дівчина відвернулася та прикрила щоку яка ще боліла.

— Це тебе не стосується.

— Це що, твій батько? — хлопець миттю посуворішав. — Якщо так, я це просто так не залишу. Терпіти не можу, коли дорослі чоловіки піднімають руку на слабших — перед очима в нього виринув власний батько.

— Ні! Це не він, — вирішила не створювати зайвих непорозумінь.

— Не думаю, що це баба Наташа, вона надто добра для такого. Чи я помиляюся? — він стривожено глянув на неї зеленими очима.

— Ох, ти не відчепишся зі своїми запитаннями, так? — відвернувшись від нього, буркнула. — Це зробила моя мати.

Чомусь такого він не очікував почути. Сергій на мить занімів, переварюючи почуте, а тоді вирішив перепитати, щоб упевнитися, що правильно зрозумів:

— Тобто... тітка Лера?

— А в мене що, є інша мати?! — сердито зиркнула вона.

— Та ні... просто уточнив.

Цієї миті за спиною пролунало суміш ґелґотання гусей, качок і веселий дитячий голос:

— О, братику, ти ще не пішов?

Сергій рефлекторно ступив убік, повністю ховаючи Алісу своїм тілом від погляду сестер, які саме гнали птахів до води.

— Я тут зустрів знайому, тому затримався.

Старша з дівчат із німим запитанням глянула на нього, але він непомітно хитнув головою — мовляв, не втручайтеся.

— Добре, Таню, у нас багато роботи, пішли швидше, — зрозуміла Леся.

— Але ж Сергій не поспішає, значить, не зайнятий! Хай піде частину роботи зробить, нам же легше буде! — завередувала менша.

— Досить, пішли. За це він тобі морозиво купить, — викрутилася Леся й повела Таню вперед. Так вони й пройшли повз.

З полегшенням зітхнувши, Сергій розвернувся до Аліси, яка знову сховала обличчя у коліна.

— Я так розумію, вертатися додому ти не хочеш... — дівчина мовчала. — Тоді ходи до мене. Там зараз нікого немає, зможеш посидіти й заспокоїтися.

— З якого це дива ти мені допомагаєш?! — буркнула вона з-під колін. — Краще йди куди йшов, займайся своїми справами!

— Не звик залишати людей у біді.

— Я не в біді! Тому провалюй. Від тебе мені нічого не потрібно!

Сергій мовчки дивився на дівчину зробивши паузу вирішив добавити.

— Якщо передумаєш... давай я дам тобі свій номер телефону.

— Не треба! У мене забрали всі ґаджети.

— Що ж...

Сергій дістав телефон, швидко набрав коротке повідомлення другу й сів на траву просто поруч із нею. Аліса здивовано підняла голову й витріщилася на нього.

— У мене вже немає планів на сьогодні, — спокійно мовив блондин, поклавши руки на коліна. — Тому посиджу тут із тобою. Вирішив, що теж хочу відпочити.

Він провів поглядом бабу Параню, яка повільно проїжджала повз на своєму велосипеді. І хоч жінці було вже за вісімдесят, вона, згорблена, непокірно натискала на педалі й уперто рухалася вперед. Стара не помітила підлітків, бо була майже сліпою: товсті лінзи окулярів давали їй змогу бачити лише клапоть дороги просто під колесом.

Зачекавши, поки старенька проїде, хлопець мовив:

— Якщо не хочеш, щоб усе село й відповідно твої батьки знали, де тебе шукати, треба кудись заховатися, а не сидіти серед вулиці.

— Я нікуди з тобою не піду! — відрізала Аліса. — Досить із мене плентатися з незнайомим хлопцем. І так учора цілий день перетиналися.

Блондин глянув на її опущену голову, важко зітхнув і мовив:

— У тебе нестерпний характер.

— Ага! Тому провалюй звідси, нічого терпіти таку, як я! Навіть моя мати не витримала й перейшла до рукоприкладства!

— Якщо ти так реагуєш, виходить, це з тобою вперше...

Аліса миттєво підняла голову. Сльози на її обличчі вже просохли. Відтоді як з’явився цей хлопець, плакати розхотілося зовсім, натомість усередині спалахнула злість на весь світ.

— А ти що, надто розумний?! — із викликом випалила вона. — Ти не тільки такий гарний і добрий хлопчик, який усім допомагає, на заробітки ходить, на коні вміє кататися, прибігає на допомогу, як лицар, а ще й наукові книги читаєш у вільний час? Що вичитав із книжок із психології, вирішив тут повчати таку неосвічену мене?

— Та ні... Звісно, дякую за компліменти. Та щодо наукової літератури, я взагалі книжки читати не люблю. Це нудно, — він дивився їй просто в очі.

Першою не витримала й відвела погляд Аліса. Відвернувшись, вона гірко буркнула:

— Тоді ти нічого не тямиш у тому, як це — коли тебе вдарила рідна людина!

— Якраз тямлю більше за тебе, — промовив хлопець. Він навіть не похмурнів від її слів — лише розслаблено випростав ноги на траві й підставив обличчя ранковим променям. У нього вкрай рідко бувала змога просто так насолодитися моментом і нічого не робити.

— Тебе теж били?.. — вражено перепитала дівчина.

Сергій тільки збирався щось відповісти, як неподалік пролунали стривожені вигуки:

— Алісо! Алісо!