Розділ 12

Аліса прокинулася від шуму, що панував у будинку. Почувалася зовсім невиспаною. Поглянувши на годинник, який висів на стіні у виділеній їй кімнаті, дівчина здивувалася: стрілка щойно перетнула четверту годину ранку. Вона й не збиралася вставати так рано. Різко повернувшись у ліжку, накрилася з головою ковдрою й спробувала заснути знову.

Та тільки-но заплющила очі, як знову пролунав грюкіт, той самий, через який вона й прокинулася.

Роздратована, Аліса різко піднялася, щоб перевірити, що там відбувається. Одягнувшись у перші-ліпші футболку й джинси, які лежали зверху в дорожній сумці, вона вийшла в коридор.

Там метушився батько, саме він був джерелом шуму. Поспіхом пересипав молоду картоплю з відра в пакети, створюючи гуркіт, що не дав доньці поспати. Помітивши її, Любомир не зупинився й лише кинув:

— О, ти прокинулася? Чи не занадто рано для тебе?

— А що ти робиш? — перебила його Аліса.

— Збираюся. Нам уже потрібно виїжджати.

— Вже?! Так швидко? Чому ви мене не попередили? І де взагалі мама? — дівчина нервово озирнулася. Так як вона втрачала її останній шанс переконати бодай когось із батьків забрати її із собою.

— У машині вже сидить. Їй після вчорашнього погано…

У цей момент із кухні вийшла баба Наташа, несучи лоток із домашніми яйцями. Почувши слова сина, вона зі здокором у голосі промовила:

— Воно й не дивно. Наче дорослі люди, а так повелися перед власною дитиною! І не соромно тобі?

Любомир різко відвернувся й винувато буркнув:

— Я ж не знав, що все так закінчиться…

— Боже-боже, — похитала головою старенька. — Дитина вночі зникла, а вам хоч би хни! На, тримай, — вона сунула йому лоток і вже збиралася йти ще за чимось, як Любомир від почутого аж випростався:

— Як зникла? Ось вона стоїть.

— Ага, це вона зараз стоїть. А повернулася бозна-коли серед ночі!

Батько повільно розвернувся й поміряв Алісу важким поглядом:

— Ти де була?

Дівчина враз заніміла. Вона не знала, що відповісти. Сказати, що не витримала вигляду п’яних батьків і, як ображена дитина, побігла світ за очі, аби цього не бачити? Зізнатися, що навіть не подумала про наслідки? Чи розповісти, як рвала вночі квіти й не помітила, як заблукала? А може, згадати про випадкову зустріч із Сергієм?..

Щоки миттєво налилися гарячим рум’янцем, і Аліса, захищаючись, почала нерозбірливо белькотіти:

— Я… я захотіла в туалет і заблукала… і взагалі, я пішла до мами! — і, вискочивши з хати, вона справді побігла до машини.

У салоні авто її мати однією рукою масажувала скроні. Коли їхні погляди зустрілися, Лера моментально відвела очі. Вона майже нічого не пам’ятала з учорашнього вечора, але те, наскільки жахливо почувалася зараз, означало одне: перед Алісою вона постала в найгіршому світлі.

— Мамо! Мамо! — надто голосно й емоційно вигукнула дівчина.

Брюнетка від болю скривилася й уже двома руками схопилася за голову:

— Тихіше… Чого ти так кричиш? — прохрипіла жінка.

— Вибач, я не хотіла, — Аліса враз обірвала себе й змінила тон: — Хоча взагалі-то я не винна, що в тебе зараз болить голова! Чим ти думала, коли настільки напивалася?!

Дівчинка зробила помилку, і коли це усвідомила та було вже пізно. Її мати враз розлючено випалила:

— А що, я повинна звітувати перед тобою?! Чи, може, питати дозволу, що мені робити, а що ні?! — вона злобно зиркнула на доньку.

Аліса на мить розгубилася, але швидко опанувала себе й теж підвищеним тоном відповіла:

— Але те, що ви вчора зробили — це неправильно! Ти мені й дрібних помилок не пробачаєш! А сама напилася до безпам’ятства й їдеш після цього відпочивати! Залишаючи мене в цьому глухому селі!

— Як ти смієш кричати на матір?! — уже зовсім розлючена гаркнула Лера. — Ще й порівнювати мої вчинки зі своїми?!

— А яка різниця між нами?! — пронизливо вигукнула Аліса. — Якщо я нап’юся, ти мені це пробачиш так само, як собі?!

По вулиці пролунав гучний ляпас. Дівчина схопилася за щоку, яка почала наливатися кров’ю від удару материнської долоні.

— Що тут відбувається?! — на крики з хати вискочили Любомир із бабою Наташею, заставши вже кінець сварки.

В Аліси на сірих очах набиралися сльози зневіри, огиди та злості. Побачивши це, Лера враз зблідла, усвідомивши, що скоїла:

— Алісо… вибач…

Та підліток крізь зуби процідила:

— Ніколи в житті я тобі цього не пробачу. Їдьте собі на свої Мальдіви! Ви — найгірші батьки у світі!

Вона розвернулася й побігла, куди очі дивляться. Гарячі сльози застилали зір, і дівчині довелося стирати їх рукою, щоб бодай трохи бачити дорогу.

— Алісо! Алісо, повернися! — кричали їй услід батьки, але вона вже нікого не хотіла чути й бачити. Вона просто бігла чимдуж подалі.