Розділ 7

Поки дівчина щосили концентрувалася на тому, щоб не звалитися з рами, Сергій розслаблено крутив педалі, дивлячись уперед. Назустріч їм виїхала тітка: на кермі її велосипеда стояв алюмінієвий бідон, явно чимось наповнений. Побачивши підлітків, вона замріяно усміхнулася, вони нагадали їй власну юність.

— Добрий вечір! — жінка глянула на дівчину, яку вперше бачила в селі.

— Добрий вечір! Що везете? — не втримався від запитання хлопець, тоді як Аліса вся зіщулилася, не знаючи, як правильно поводитися в такій ситуації.

Доросла жінка відірвала погляд від мовчазної незнайомки й відповіла:

— Та Василь риби наловив, отакенні карасі! — вона показала долоню. — Ось і купила в того п’янчуги все та везу Катерині домовлену частину.

— О-о-о, пощастило! Я б теж зараз не відмовився від смажених карасиків, — вони вже роз’їхалися, та жінка вирішила окликнути:

— Тоді заходь завтра перед малиною. Поїси із Павлом одразу від нас на поле підете.

— Обов’язково зайду! — крикнув їй услід блондин і далі крутив уперед.

Ось так вони й закінчили випадково розпочату розмову. Аліса давно помітила, що місцеві не мали звички мовчки проїжджати повз знайомого, обов’язково перекидалися хоча б парою слів. І чомусь у Сергія всі, кого він зустрічав, були знайомі.

Дорогою вони зустріли ще кількох односельців, які неквапом ішли у своїх справах. Вони також усміхалися й віталися. І тут Аліса нарешті почала підозрювати, що всі лякалки хлопця про бродячих псів — звичайна вигадка. Адже люди спокійно йшли по своїх справах і навіть мали час поговорити.

Невдовзі вони під’їхали до двору бабусі Наташі, де самотньо стояла машина її батьків. Дівчина злізла з рами й, не дивлячись на хлопця, пішла до дверей. Сергій голосно:

— Взагалі-то ти дещо забула.

Вона зиркнула на нього, а блондин сперся на раму й, посміхнувшись нахабною посмішкою, промовив:

— Чи тебе не вчили дякувати за допомогу?

Аліса наче гаркнула:

— Дякую!

— Ого, невже я це справді почув? І мені не ввижається, що слова подяки таки є у твоєму лексиконі? — Сергій схилив голову набік, єхидно всміхаючись.

Дівчина різко розвернулася, тицьнула йому середній палець, швидко забігла у хвіртку й гримнула за собою дверима.

— Ну й грубіянка! А ще кажуть, що в сільських немає манер, — Сергій навмисно підвищив голос, щоб Аліса точно його почула. — Пощастило тобі, що дядько Любомир тебе шукав і місця собі не знаходив. Бо інакше так би й сиділа там, нікому не потрібна!

Відповіді не було, і блондин, задоволений собою, рушив додому.

Аліса за зачиненою хвірткою завмерла від почутих слів. Тепер усе стало на свої місця: її банально обвели навколо пальця, щоб повернути додому на прохання батька. Стиснувши кулаки від образи, вона стрімголов забігла до хати й ледве не збила з ніг бабу Наташу.

— Ой, лишенько! — стара заледве втримала в руках трилітрову банку з молоком. — Що ж ти так бігаєш, внучко? Це ж небезпечно!

— Де мої батьки? — Аліса повністю проігнорувала зауваження.

— Та пішли до Мирона, думаю, під вечір повинні прийти. Хочеш молока тепленького? Якраз щойно видоїла.

Дівчина брезгливо скривилася:

— Я п’ю тільки безлактозне молоко. Або, на крайній випадок, мигдальне.

— Он як… Ну, тоді, напевно, і пиріжків із домашнім сиром тобі пропонувати не варто, — баба Наташа хитро зиркнула на внучку.

Молодий організм Аліси в цей момент жалібно й вимогливо заурчав, благаючи про їжу.

— Я б з’їла щось інше… — не здавалася міська гостя, намагаючись не втратити марку навіть перед рідною бабусею.

— Тоді йди до столу, я там ще нічого не прибирала. Поїж, що приглянеться. А я побігла, занесу молоко сусідці Галі.

Двері веранди зачинилися, і бабуся зникла з поля зору. Залишившись наодинці, Аліса підійшла до столу й почала гарячково хапати все підряд. Вона й отямитися не встигла, як уже за обидві щоки уминала неймовірно смачний пиріг із кисло солодким сиром. Злодійкувато озирнувшись, чи ніхто її не бачить, вона з насолодою доїла останній шматок і пішла в іншу кімнату.

Умостилася на дивані та стала сидіти навпроти вимкненого телевізора. Дівчина твердо вирішила дочекатися батьків і знову спробувати переконати їх забрати її з цього заслання. Але втома взяла своє і Аліса й не помітила, як солодко заснула.