Розділ 5

Аліса впевнено крокувала перші десять хвилин. Та коли завернула за ріг і втратила з поля зору їхню машину, їй стало ніяково і вона несвідомо стишила швидкість ходи. Утім, повертатися дівчина не збиралася.

— Добрий день! — раптом гукнув чоловік, який проїжджав повз неї на велосипеді.

Аліса розгублено озирнулася, але навколо не було нікого. Поки вона міркувала, чи зверталися справді до неї, було вже пізно — чоловік зник за поворотом.

Вона продовжувала йти, гарячково думаючи, що робити далі із батьками. Назустріч трапилася старенька бабуся з плетеною торбою, в якій щось важке глухо брязкотіло.

— Добрий день, дитино! А чия ж ти будеш? — примружилася стара, намагаючись упевнитися, що такої в їхньому селі ще не бачила.

Аліса нервово зиркнула на жінку й лише прискорила крок, навіть не повернувши голови. Стара хмикнула їй услід:

— Дивна якась… — і пішла своєю дорогою.

Невдовзі назад до дому їхав Сергій. На рамі його велосипеда висіли два туго набиті пакети. Їхні погляди на мить зустрілися, та Аліса швидко відвернулася.

Сама того не помітивши, вона дісталася до вулиці, яка була значно ширшою за попередні. Навпроти виднівся невеличкий будинок із вивіскою «Продукти», трохи далі — кілька інших споруд, а в самому центрі велично височіла сіра церква з темно-синіми куполами.

Дівчина помітила перед церквою щось схоже на автобусну зупинку й попрямувала туди.

— Добрий день! — знову почулося збоку. Цього разу з нею привітався чоловік на возі, запряженому конем.

Алісі нічого не залишалося, як ледь чутно буркнути у відповідь:

— Добрий…

Усі тут здавалися їй напрочуд дивними. Не такими людьми, до яких вона звикла в місті. Вони постійно зверталися один до одного, обов’язково віталися — від найменших до найстаріших. Помітивши це, Аліса гостро відчула себе білою вороною, тою, якій тут не раді. У рідному місті вона завжди почувалася комфортно навіть серед незнайомців на вулиці.

Ноги гули від пройденої відстані, шлунок гуркотів, нагадуючи, що вона вже три дні толком не їла — на знак протесту. Усередині дедалі більше росло роздратування: чи то на батька, який не прийшов до неї в машину й не став на її бік; чи на матір, яка зовсім не хотіла чути пояснень; чи на все це село й дивних людей, що траплялися їй дорогою.

Усівшись на дві збиті дошки, схожі на лавку, дівчина роздратовано підсумувала: винні всі. Сидячи в затінку, вона спостерігала, як час від часу повз проїжджали автівки, велосипеди, а її однолітки взагалі їхали верхи на конях. Усе це здавалося їй неправильним і чужим.

Сонце вже поступово схилялося до обрію. Духота нікуди не зникала — йшла від розпеченого асфальту, хоча температура вже поволі спадала. Та для дівчини це було непомітно: вона давно хотіла пити.

Раптом великий потік людей рушив в одному напрямку. Серед них було чимало однолітків Аліси, траплялися й старші, і молодші. Їх об’єднувало те, що всі тримали в руках гнучкі лозини й весело гомоніли групками.

На зупинку, де сиділа Аліса, ніхто не звертав уваги. Здавалося б, вона мала цьому радіти, та їй ставало лише гірше й самотніше. Батьки не приходили забрати її, а йти самій вона чомусь не наважувалася. Ось так і продовжувала сидіти, ніби чогось чекала.

З вулиці, куди всі поспішали, раптом долинуло голосне мукання. Виявилося, що підлітки гнали череду — кожен по одній чи дві корови. Рогата худоба була різнобарвна: від плямистої біло-чорної чи червоно-білої до пастельних відтінків. Деякі корови були безрогі, інші мали велетенські гострі роги. Вони ліниво розтікалися вулицями, підганяні своїми власниками, махали хвостами, відганяючи мух та оводів, і неквапливо жували жуйку.

Одна з корів завмерла просто навпроти зупинки й, піднявши хвоста, почала випорожнюватися.

Аліса аж скривилася від побаченого, тоді як русява дівчинка, що гнала цю корову, навіть оком не мигнула — переступила свіжу купу й пішла далі, наче так і треба.

Почекавши, чи збирається хтось прибрати це з дороги, й так і не дочекавшись, Аліса брезгливо процідила:

— Фу, неподобство…

І саме в цей момент повз проїхала машина, в’їхала в те неподобство й розтягнула його по асфальту, залишивши довгу смугу з відбитком шин.

Аліса різко відвернулася від цього неприємного видовища. І саме тоді її погляд зачепився за знайому фігуру. 

«Поява знайомої фігури неодмінно принесе зміни для Аліси… Чи стане вона порятунком чи новою проблемою? Додавайте книгу в бібліотеку й даруйте сердечка, якщо вам подобається ця історія та ви чекаєте продовження!»