Розділ 3

Час минав повільно, але до неї так ніхто й не прийшов по при її стратегію. Вулицею неквапливо проїжджали місцеві, знову пройшли ті самі дівчата тепер вже у зворотному напрямку, але цього разу уже мовчки. Село жило своїм розміреним, постійним життям. Воно чимось нагадувало місто, але в якомусь дуже повільному, сонному варіанті. Аліса аж сіпнулася, коли спіймала себе на думці, що порівнює своє місто з цим глухим селом. Гидливо скривилася та глянула у вікно, щоб впевнитися, що була не права в порівнянні. Як раптом знайома постать їхала на зустріч.

На спортивному велосипеді їхав той самий біловолосий дратуючий хлопець. Він не тримався за кермо, упевнено балансував, дивлячись у телефон і посміхався. Біля машини, де сиділа Аліса, хлопця перестрів дорослий чоловік, який гукнув:

— Сергію, так і впасти недовго! Як пошкодиш руки, хто мені ягоди на полі збиратиме?

Зелені очі хлопця відірвалися від екрана, і він із тією ж доброзичливою усмішкою відповів:

— Не хвилюйтеся, дядьку Вово, прийду навіть якщо руку зламаю! Ви ж платите найщедріше, а мені ще треба назбирати на скейт. Знаєте ж, що батько гроші на такі забаганки виділяти не поспішає. — Сергій притишив хід свого двоколісного.

— Ого, спочатку велосипед, потім ковзани, тепер скейтборд… Ну й непосида! Добре, чекаю тебе на малині завтра вранці, — попрощавшись, вони рушили кожен у свій бік.

Весь цей час Аліса ледь не лежала на задньому сидінні, аби її не помітили. Вона ще не встигла переварити почуте, як рипнула хвіртка й дверцята машини різко відчинилися. Нахмурена мати стояла перед нею. Побачивши, що донька майже сповзла під  переднє крісло автомобіля, вона хмикнула:

— Що, вже й м’яке місце затерпло, а виходити все одно не хочеш?

Щоки Аліси миттєво спалахнули, вона різко підвелася.

— Ні, я не…

Але мати й не збиралася вислуховувати нову порцію звинувачень у тому, які вони жорстокі батьки. Те саме вона чула від доньки останні три дні без упину.

— Досить, Алісо, марш до хати. А то все село вже сміється з тебе. Подумай хоча б про себе — як тобі тут два місяці жити, якщо ти вже стаєш посміховиськом.

Від цих слів дівчині стало по-справжньому боляче. Вона не витримала:

— Мамо! Я не хочу залишатися тут ні на хвилину більше. Прости мене, я не хотіла красти ті гроші! Розумієш, мене запросили на свято до Вадима, а ти якраз урізала мені кишенькові витрати! І тому в мене не було вибору, як піти на…

Але Лера вважала цю драму абсолютною дурницею, тому різко перебила доньку:

— Боже, ти хоч сама чуєш, що кажеш? Пішла на крадіжку через якусь підліткову вечірку?! А що чекати від тебе далі? На що ти готова піти, аби вгодити своїм друзям?

Їхні сірі очі зустрілися — два однакові вперті погляди. Аліса вже не витримала й заплакала — чи то від образи, що її ніхто не хоче вислухати й зрозуміти, чи від усвідомлення, що вмовити маму забрати її звідси не вдасться. Вона міцно стиснула губи, штовхнула дверцята й вийшла з машини.

— Ну нарешті, — з полегшенням зітхнула Лера, думаючи, що донька таки здалася.

Проте Аліса з силою захлопнула двері, кинула ключі батька прямо на дах машини і вигукнула:

— Я не повернуся! — розвернулася й швидким кроком рушила тією ж дорогою, якою вони щойно приїхали.

«Аліса зробила свій вибір — вона йде проти всіх. Чи стане цей крок початком свободи чи нових проблем? Додавайте книгу в бібліотеку та ставте сердечка, щоб не пропустити продовження!»