Глава 35

Повернення до Англії минуло спокійно.

Коли літак торкнувся злітної смуги, Ліна подивилася у вікно на знайомі вогні вечірнього міста. Попереду знову були робота, лекції, щоденні справи й університетські коридори.

Колись сама думка про це викликала б у неї тривогу.

Тепер — ні.

Вона спокійно забрала валізу, вийшла з термінала й глибоко вдихнула прохолодне англійське повітря. Дрібний дощ ледь торкався бруківки, а жовті ліхтарі відбивалися у мокрому асфальті.

Ліна усміхнулася.

Дім.

Вона знала, що рано чи пізно їй доведеться знову побачити Марка. Можливо, він захоче поговорити. Можливо, пояснити те, що сталося. Можливо, повернутися до розмов, які так і залишилися незавершеними.

Але всередині не було ні страху, ні очікування.

Лише спокій.

За час, проведений на Мальдівах, щось непомітно змінилося. Вона більше не шукала відповідей у минулому й не намагалася відновити те, що вже втратило свою ясність.

Її думки раз у раз поверталися до Даніеля.

До його усмішки.

До неспішних прогулянок берегом океану.

До теплих вечірніх розмов, у яких не було жодної гри чи недомовленостей.

Телефон тихо завібрував.

Даніель: «Приземлилася?»

Ліна відчула, як мимоволі усміхається.

Ліна: «Так. Уже в Англії.»

Відповідь прийшла майже одразу.

Даніель: «Тоді бережи себе. І не забувай, що в Італії на тебе вже чекає кава.»

Ліна тихо засміялася.

Ліна: «А в Англії — чай. Тож будемо квити.»

Даніель: «Домовилися. Гарної дороги додому.»

Вона сховала телефон до кишені й рушила до таксі.

Дощ уже майже скінчився. Над містом повільно розходилися хмари, відкриваючи темне небо з поодинокими зорями.

Іноді повернення додому означає не повернення в минуле.

Іноді воно означає, що людина нарешті готова йти далі.

Ліна сіла в автомобіль і ще раз поглянула на вогні аеропорту, що залишалися позаду.

Попереду був новий робочий тиждень.

Нове життя.

І думка про це більше не лякала її.

Вона дістала телефон ще раз.

На екрані світився останній рядок від Даніеля.

«До зв’язку.»

Ліна усміхнулася й відповіла:

«До зв’язку.»

А потім, уперше за довгий час, просто відкинулася на сидіння й дозволила собі насолодитися дорогою додому.

Минуло кілька днів після повернення Ліни до Англії.

Вона вже встигла повернутися до роботи.

Осінь поволі вступала у свої права.

Подвір'я університету вкривалося золотавим листям, ранкове повітря стало прохолоднішим, а студенти знову поспішали на лекції, наповнюючи коридори жвавими розмовами.

Ліна саме виходила з аудиторії після занять, коли почула за спиною знайомий голос.

— Ліно...

Вона зупинилася.

Повільно обернулася.

Перед нею стояв Марк.

Вони біля двох тижнів.

Кілька секунд обоє мовчали.

Марк уважно подивився на неї.

На її обличчі з'явилася легка засмага, волосся вигоріло на сонці ще більше, а в очах зникла та втома, яку він пам'ятав перед її від'їздом.

Вона ніби світилася зсередини.

— Засмага тобі личить, — тихо сказав він.

Ліна ледь усміхнулася.

— Дякую.

— Мальдіви пішли тобі на користь.

— Мабуть, так.

Знову настала коротка пауза.

Їхня розмова починалася зовсім не так, як Марк уявляв.

Він зробив крок ближче.

— Ліно... Нам потрібно поговорити.

Вона спокійно подивилася на нього.

— Добре. Я слухаю.

Марк опустив очі.

— Ти не відповідала на мої повідомлення.

— Знаю.

— Ти хоча б прочитала останнє?

— Прочитала.

Він уважно вдивлявся в її обличчя, намагаючись зрозуміти, про що вона думає.

— І... що скажеш?

Ліна повільно зітхнула.

— Мені щиро шкода, що тобі довелося пережити те, про що ти написав.

Вона говорила спокійно.

Без докорів.

Без образ.

— Тепер я краще розумію, чому ти тоді так відреагував.

Марк мовчки слухав.

— Але це вже нічого не змінює.

Він опустив голову.

— Ліно...

Вона перебила його.

— Знаєш, що тоді найбільше мене зачепило?

Марк мовчки похитав головою.

— Я бачила, як ти цілувався з Еліною.

Ці слова повисли між ними.

Марк різко підняв очі.

— Це не було так, як ти подумала.

— А як?

— Вона сама підійшла до мене.

Ліна мовчала.

— Вона почала зі мною фліртувати ще раніше. А того вечора після роботи просто підійшла зовсім близько.

Він на мить замовк.

— І поцілувала мене.

— Але ж ти відповів.

Марк важко зітхнув.

— Лише на мить...

Він похитав головою.

— Ліно, я не хотів цього.

Чесно.

У ту секунду я навіть... заплющив очі.

А коли відкрив їх, то ніби прокинувся.

Я відразу відсторонився.

Ліна уважно дивилася на нього.

— Але я цього вже не бачила.

— Бо саме тоді ти пішла...

Він говорив майже пошепки.

— Я навіть не знав, що ти була поруч.

Ліна ненадовго відвела погляд у бік вікна, за яким кружляло осіннє листя.

— Розумієш, Марку... Інколи вистачає однієї миті, щоб усе змінилося.

— Я знаю.

— Коли я побачила вас, мені здалося, що ти вже зробив свій вибір.

— Ні.

Він похитав головою.

— Мій вибір увесь цей час була ти.

Він без роздумів нахилився до неї, і поцілував. 

— Вибач, я не міг більше чекати, я не можу втратити тебе так просто. За весь цей час я зрозумів наскільки сильно я кохаю тебе, мені не вистачало тебе весь цей час. І я щодня Дума про тебе! — Він знову її поцілував, на цей раз вже довше... Лекції якраз йшли, тому в коридорах було тихо. Та вже через кілька хвилин настала перерва і коридором пролунали голоси студентів.

Життя навколо тривало.

Лише вони двоє ніби на кілька хвилин зупинилися.

— Ліно, ми обов'язково продовжимо нашу розмову! Ввечері! —Продовжив Марк. Він непомітно взяв її за руку, підніс собі до губ і поцілував її. І в цей момент їхні почуття ніби знову ожили. Все-таки цей час проведений ними на відстані дав про себе взнаки, і Ліна зрозуміла що Марк і справді кохає її. Та вона до цього часу підтримувала контакт ще й з Даніелем, із яким вона познайомилась на Мальдивах. І вона не розуміла, як правильно поступити у такому випадку. З одного боку вірний їй Марк, який все спростовував, а з іншого Даніель, який хотів продовжувати із нею стосунки навіть на відстані...