Глава 31

Минало кілька днів.

Ліна досі ще жила в невеликому затишному готелі.

Щоранку вона виходила на прогулянку, відкривала для себе нові місця, заходила до маленьких кав'ярень, спостерігала за людьми й дедалі частіше ловила себе на тому, що усміхається.

Одного ранку вона прокинулася в чудовому настрої.

Сонячне проміння пробивалося крізь фіранки, а за вікном вирувало життя.

Ліна підійшла до вікна, прочинила його й глибоко вдихнула прохолодне ранкове повітря.

Вона раптом усвідомила просту річ.

Життя не закінчилося.

Навпаки.

Воно триває.

І попереду ще безліч доріг, міст, знайомств і вражень.

Вона усміхнулася сама собі.

— А чому б і ні?..

Тиждень відпустки добігав кінця.

Повернутися до університету вона завжди встигне.

А зараз їй захотілося зробити те, що давно відкладала.

Побачити світ.

Ліна відкрила ноутбук і почала переглядати різні туристичні напрямки.

І майже одразу її погляд зупинився на Мальдівах.

Білосніжний пісок.

Прозора бірюзова вода.

Безкрайній Індійський океан.

Саме те, про що вона колись мріяла.

Вона без зайвих роздумів продовжила відпустку ще на тиждень.

Керівництво інституту без проблем погодилося.

Її цінували як відповідальну працівницю й розуміли, що після відпочинку вона повернеться до роботи з новими силами.

Ліна оформила квитки, забронювала невелике бунгало на березі океану й відчула приємне хвилювання.

Попереду чекала нова подорож.

Вона могла собі це дозволити.

За роки навчання, праці й виваженого ставлення до фінансів Ліна досягла незалежності.

І тепер вирішила вкладати гроші не лише в роботу чи майбутнє, а й у власні враження.

Вона закрила ноутбук і легко засміялася.

— Схоже, життя тільки починається.

І вперше за довгий час ці слова були не спробою переконати себе.

Вони були щирими.

Ліна більше не збиралася жити минулим.

Не хотіла витрачати молодість на нескінченні переживання чи боротьбу за чиєсь кохання.

Якщо почуття справжні — вони знайдуть дорогу.

А якщо ні — значить, попереду на неї чекає щось інше.

Життя раптом знову заграло яскравими барвами.

Вона почала помічати те, чого раніше не бачила.

Красу ранкового неба.

Аромат свіжої кави.

Цікаві розмови з незнайомими людьми.

Маленькі радощі кожного дня.

Іноді достатньо змінити не світ навколо себе, а власний погляд на нього.

Тоді навіть звичайний день стає початком нової історії.

Ліна більше не озиралася назад.

Вона підвелася, усміхнулася своєму відображенню в дзеркалі, взяла валізу й почала збиратися.

Попереду на неї чекали Мальдіви.

А разом із ними — нові емоції, нові знайомства й нові сторінки життя...

Тим часом за десятки кілометрів від неї Марк сидів в кабінеті для викладачів 
Телефон лежав просто перед ним.
Він ще раз відкрив їхнє листування.
Останнім повідомленням залишалося коротке:
«Так. Зі мною все добре.»
Відтоді — нічого.
Він ще раз натиснув кнопку виклику.
У слухавці пролунала лише автоматична відповідь:
— Абонент тимчасово недоступний...
Марк повільно відклав телефон.
Він навіть не здогадувався, що Ліна вже подумки збирала валізу для подорожі, яка мала змінити не лише її відпочинок, а й усе її подальше життя.
Іноді достатньо одного рішення — купити квиток, сісти в літак, поїхати назустріч невідомому.
Бо саме за межами звичного життя доля нерідко готує найнеочікуваніші зустрічі.

Наступного ранку Ліна прокинулася ще до сходу сонця.

У готельному номері панувала тиша.

Вона швидко зібрала валізу, ще раз перевірила документи, вимкнула світло й, зачинивши двері, впевнено попрямувала до виходу.

Біля готелю на неї вже чекав автомобіль, який мав відвезти її до аеропорту.

Місто тільки прокидалося.

Вулиці ще не були переповнені людьми й автомобілями.

Над дахами будинків повільно здіймався світанок, фарбуючи небо в ніжні рожеві та золотаві кольори.

Ліна дивилася у вікно й усміхалася.

Вона більше не поспішала втекти від чогось.

Тепер вона їхала назустріч новим враженням.

Дорога до аеропорту промайнула майже непомітно.

Незабаром перед нею постала сучасна будівля термінала, наповнена людьми з валізами, дитячим сміхом, оголошеннями про рейси й особливою атмосферою подорожей.

Ліна зареєструвалася на рейс, здала багаж і, пройшовши всі формальності, опинилася в зоні очікування.

Вона придбала чашку ароматної кави й сіла біля великого панорамного вікна.

За склом один за одним злітали літаки.

Кожен із них ніс когось назустріч мріям, новим можливостям або довгоочікуваним зустрічам.

Через деякий час пролунало оголошення про посадку.

Ліна підвелася, взяла ручну поклажу й разом з іншими пасажирами попрямувала до літака.

Коли вона зайняла своє місце біля ілюмінатора, серце забилося трохи швидше.

Вона любила цей момент.

Момент, коли літак ще стоїть на землі, але ти вже знаєш, що зовсім скоро опинишся за тисячі кілометрів від звичного життя.

Двигуни поступово набирали потужності.

Літак плавно рушив з місця, виїхав на злітну смугу й за кілька секунд стрімко піднявся в небо.

Ліна дивилася, як під нею повільно зменшуються будинки, дороги й автомобілі.

Незабаром їх поглинули білі хмари.

У цю мить вона відчула дивне полегшення.

Ніби разом із землею внизу залишилися й усі тривоги останніх тижнів.

Вона дістала навушники, увімкнула спокійну музику й заплющила очі.

Попереду були довгі години польоту.

А потім — Індійський океан.

Мальдіви.

Острови, які вона стільки разів бачила лише на фотографіях.

Ліна усміхнулася.

Життя знову ставало схожим на пригоду.

Іноді найкращі рішення народжуються не тоді, коли людина все ретельно планує.

А тоді, коли вона наважується довіритися собі.