Глава 12

Минуло два дні після непростої розмови.
Відтоді Софі майже не знаходила собі місця.
Макс майже не розмовляв. Він був ввічливим, як і завжди, дбав про Марту, проводив із нею багато часу, але між ним і Софі ніби виросла невидима стіна. Він більше не дивився на неї так, як колись. У його погляді оселилася настороженість.
Софі добре розуміла: якщо найближчим часом нічого не зробить, може втратити все.
Того ранку вона залишила Марту з нянею й сіла за кермо автомобіля.
Її руки ледь помітно тремтіли.
— Я не можу все втратити... Не зараз... — прошепотіла вона сама до себе.
Вона почала шукати приватні клініки, уважно переглядаючи їхні сайти та відгуки. Потім зробила кілька телефонних дзвінків і домовилася про консультацію в одній з них.
Дорогою Софі весь час думала лише про одне.
«Якщо правда вийде назовні, Макс піде. Він більше ніколи мені не повірить...»
Ця думка лякала її більше за все.
У клініці її запросили до кабінету.
Лікар уважно вислухав її.
Софі говорила плутано, переживала. Нарешті вона всунула гроші лікареві у кишеню, та поприсила щоб тест ДНК був на користь її чоловіка. Він має бути батьком на 99.9%. Вона так пояснила. Вони приїдуть сюди найближчим часом.. І лікар нарешті погодився, сидячи у себе в кабінеті, він йшов на великі ризики, але Софі пообіцяла зберегти все в таємниці, та й і сума була чималою. Вона не шкодувала грошей, адже вони у неї були завдяки багатим батькам, і вона ніколи і нівчому собі не відмовляла..
Вийшовши з кабінету, вона сіла на лавку біля входу.
Їй було страшно.
Не через сам тест.
А через правду, яка могла змінити життя всіх.
Довго дивлячись на телефон, вона нарешті набрала номер Макса.
— Алло? — почувся його спокійний голос.
— Максе... Я знайшла клініку, де можна швидко зробити тест.
— Добре.
— Якщо ти не проти... можемо поїхати саме туди.
— Чому саме туди?
Софі на мить розгубилася.
— Мені її... порадила знайома. Кажуть, там хороші спеціалісти.
На іншому кінці запала коротка пауза.
— Гаразд, — відповів Макс. — Якщо вона має хорошу репутацію, то не бачу проблем.
Софі полегшено видихнула.
— Тоді я запишу нас на завтра.
— Домовилися.
Після завершення дзвінка вона ще довго сиділа нерухомо.
Її охоплювали суперечливі почуття.
Вона хотіла зберегти сім'ю будь-якою ціною.
Але водночас десь глибоко всередині розуміла: жодні хитрощі не здатні назавжди приховати правду.

Минув ще один день. Софі з Максом вже були в клініці.
Кілька хвилин здавалися вічністю.
Макс сидів у коридорі клініки, нервово стискаючи в руках телефон. Його погляд раз у раз ковзав до дверей лабораторії, за якими саме завершували оформлення результатів. У голові без кінця крутилися думки.
Невже це правда?.. Невже моє життя зараз зміниться назавжди?..
Поруч мовчки сиділа Софі. Зовні вона виглядала схвильованою, але в душі була абсолютно спокійною. Вона вже знала, який результат побачить Макс.
Нарешті двері відчинилися.
— Результати готові, — спокійно промовив лікар, простягаючи запечатаний конверт.
Макс нерішуче взяв його. Руки помітно тремтіли.
— Відкривай... — тихо сказала Софі, дивлячись на нього.
Він повільно розірвав конверт і почав читати документ.
Його обличчя поступово втратило всі емоції.
— Це... — ледве вимовив він. — Тут написано... що ймовірність батьківства становить дев'яносто дев'ять цілих дев'яносто дев'ять відсотка...
Софі удавано прикрила рот долонею.
— Я ж казала тобі... Я говорила правду...
Макс ще кілька секунд мовчав, не відводячи очей від аркуша.
— Я... навіть не знаю, що сказати...
Він важко видихнув і опустився на найближче крісло.
— Усе так швидко... Я досі не можу в це повірити.
Софі обережно присіла поруч.
— Максе... Я розумію, що тобі зараз важко.
Він подивився на неї розгубленим поглядом.
— Якщо чесно... у мене досі є якесь дивне відчуття. Ніби щось не сходиться. Не можу пояснити чому...
На мить Софі завмерла, але одразу взяла себе в руки.
— Це просто шок. Будь-хто на твоєму місці почувався б так само.
Макс мовчки кивнув.
— Можливо... Просто мені потрібно трохи часу, щоб усе усвідомити.
— Я не змушую тебе ні до чого, — лагідно відповіла Софі. — Я лише хотіла, щоб ти знав правду.
Макс ще раз поглянув на результати.
— Якщо це справді так... Тоді я дуже радий.
Софі ледве стримала задоволену усмішку.
— Я знала, що дитина лише твоя. — Та глибоко в душі, вона вже знала правду, яка не виглядала так оптимістично.
Макс повільно підвівся.
— Мені потрібно все обдумати. Але... якщо це моя дитина, я зроблю все, що повинен.
Вони разом вийшли з клініки.
На вулиці світило тепле літнє сонце. Люди поспішали у своїх справах, навіть не підозрюючи, що для одного хлопця щойно перевернувся цілий світ.
Макс міцно стискав у руках конверт із результатами. Він щиро намагався прийняти почуте і повірити документу, але десь глибоко всередині маленький голос усе ще не замовкав.
Чому мені здається, що тут є щось неправильне?..
Він не мав жодного доказу своїх сумнівів. Перед ним був офіційний висновок клініки, який підтверджував батьківство.
Тож Макс вирішив повірити результатам.
Не знаючи, що став жертвою ретельно спланованого обману.