Глава 2

Сонце вже повільно хилилося до заходу, коли Софі сиділа вдома, гортаючи стрічку в телефоні. Раптом екран засвітився — телефонувала її старша сестра Олена.

— Софі, привіт! Як ти? — почувся веселий голос.

— Та нормально. А що сталося?

— У мене є одна ідея. Я взяла відпустку на два тижні. Поїхали зі мною в Монако! Море, сонце, прогулянки, красиві місця... Думаю, нам обом потрібен відпочинок.

Софі здивовано усміхнулася.

— Серйозно? У Монако?

— Авжеж. Мені вже двадцять, усе організую. Батьки не проти, якщо ти погодишся.

Софі навіть не вагалася.

— Звісно, я згодна! Це буде незабутньо!

Софі попередила Макса про свій відпочинок. Через кілька днів вони вже вирушили в дорогу. Попереду на них чекали два тижні біля теплого Середземного моря, розкішні набережні, яхти, пальми й вечірні прогулянки вузенькими вуличками Монако.

Тим часом у рідному місті життя тривало.

Без Софі компанія стала меншою, але саме тоді Ліна й Макс почали проводити більше часу разом. Спочатку це були звичайні зустрічі з друзями: прогулянки парком, морозиво після спеки, вечори біля річки та довгі розмови.

Одного разу вони випадково залишилися удвох, поки решта друзів пішла купувати напої.

— Знаєш, — усміхнувся Макс, — з тобою якось легко. Можна говорити про що завгодно.

Ліна трохи зніяковіла.

— Мені теж. Раніше я думала, що ти зовсім інший.

— Це який?

— Самовпевнений хлопець, який думає тільки про себе.

Макс засміявся.

— Ну, може, трохи таким і був. Але не настільки.

Вони обоє розсміялися.

З того дня вони дедалі частіше листувалися. Макс почав писати Ліні щоранку: «Доброго ранку», а ввечері бажав спокійної ночі. Вони надсилали одне одному кумедні відео, жартували, ділилися планами й могли годинами говорити телефоном.

Ліна ловила себе на думці, що чекає кожного його повідомлення. А Макс усе частіше шукав привід побути поруч із нею.

Хоч він усе ще мав дівчину, між ним і Ліною поступово виникав особливий зв'язок. Це були ще не стосунки, але вже щось значно більше, ніж проста дружба. І жоден із них навіть не здогадувався, що це літо назавжди змінить їхні життя.

Увечері Ліна зайшла до Ніколь. Та, як завжди, сиділа на терасі з чашкою чаю, ніби знала всі секрети цього світу. Хоч її часто жартома називали «сучасною бабусею», вона була з тих людей, які легко знаходили спільну мову з молоддю. Не повчала, не читала моралі — просто говорила так, що після її слів усе ставало на свої місця.

— Ніколь... можна тебе дещо спитати? — тихо промовила Ліна, сідаючи поруч.

— Якщо це не про домашку з математики, то давай. Бо математика — єдина річ, яку навіть я не завжди розумію, — усміхнулася Ніколь.

Ліна засміялася.

— Та ні... Тут інше. Мені... здається, подобається один хлопець.

— О-о-о, пішла романтика. І хто цей щасливчик?

— Макс...

Ніколь ледь усміхнулася.

— Непоганий вибір.

— Але... у нього є дівчина. Вона зараз на морі. І я не знаю, що робити. Ми останнім часом багато спілкуємося, він мені пише, ми гуляємо... І мені здається, що між нами щось є.

Ніколь кілька секунд мовчала, а потім відпила ковток чаю.

— Ліно, знаєш... тобі лише тринадцять. У цьому віці здається, що якщо хлопець усміхнувся саме тобі — це вже знак долі. Але життя трохи складніше... і водночас набагато простіше.

— У сенсі?

— Справжні почуття не треба виривати силою. Якщо квітку постійно тягнути за пелюстки, вона швидше не розквітне. А якщо дати їй сонце, воду й час — вона сама стане красивою.

Ліна задумалася.

— Тобто ти вважаєш мені потрібно просто чекати?

— Не чекати. Жити. Це різні речі. Найбільша помилка — поставити своє життя на паузу через когось. Повір мені, хлопці приходять і йдуть, а от ти в себе одна.

Ліна усміхнулася.

— Звучить мудро.

— Це тому, що мені вже вистачило пригод. Колись я теж думала, що без одного хлопця світ закінчиться. А через пів року навіть не могла згадати, чому через нього плакала.

— Серйозно?

— Авжеж. Зараз якби зустріла його, то, мабуть, навіть пароль від Wi-Fi згадала б раніше, ніж його ім'я.

Обидві розсміялися.

Ніколь продовжила вже серйозніше:

— І ще одне запам'ятай. Якщо хлопець має дівчину, не поспішай ставати між ними. Якщо його почуття справжні, він сам чесно розбереться у своєму житті. А якщо ні... то подумай, чи захочеш колись опинитися на місці тієї дівчини.

Ліна мовчки кивнула.

— Любов — це не перегони, — тихо сказала Ніколь. — У житті не виграє той, хто прибіг першим. Виграє той, хто прийшов у правильний час і до правильної людини.

Ліна подивилася на вечірнє небо й усміхнулася.

— Дякую бабусю! Ти кажеш правду, я візьму до уваги це...

— От і добре. А тепер ходімо пити чай. Бо всі великі життєві рішення краще приймати не на голодний шлунок.

І вони знову дружно розсміялися. 

Кажуть: «Говорили, балакали, сіли та й заплакали.» З порадами дорослих це працює майже завжди.
Ліна чесно вислухала Ніколь. Навіть кілька разів серйозно кивнула, ніби кожне слово назавжди записувалося в пам'ять.
Але... їй було лише тринадцять.
У такому віці мозок працює за власними правилами. Одним вухом почув, другим уже відправив інформацію кудись у хмару. А серце тим часом кричить: «Та не слухай нікого, роби як відчуваєш!»
 Ліна ще згадувала слова Ніколь.
— Не поспішай... не руйнуй чужі стосунки... якщо це твоє — воно тебе дочекається...
Вона зітхнула.
— Ну... красиво звучить. Прям цитата для Pinterest.
За хвилину в голові вже крутилися зовсім інші думки.
— Але якщо просто сидіти й чекати... хтось інший теж не сидітиме. Поки ти думаєш, життя вже рухається далі.
І тут у її голові ніби загорілася лампочка.
— Стоп... А хто сказав, що я маю сидіти склавши руки? Якщо мені подобається Макс, то треба зробити так, щоб і я йому подобалася ще більше.
Ліна навіть усміхнулася сама до себе.
— Все. Починаємо спецоперацію «Закохай у себе Макса».
У голові миттєво з'явився список.
«Частіше гуляти з компанією? Плюсик.
Більше переписуватися? Плюсик.
Бути веселою? Сто відсотків.
Виглядати круто? Це взагалі база.»
Вона була впевнена, що придумала ідеальний план.
Адже у тринадцять років здається, що любов — це майже як гра. Якщо достатньо старатися, натискати правильні кнопки й бути «тією самою», то обов'язково переможеш.
Та життя не працює як TikTok-алгоритм, де достатньо кількох правильних дій — і все одразу стає вірусним.
Почуття не можна змусити з'явитися за розкладом. 
Вона тільки міцніше стиснула телефон у руці, відкрила чат із Максом і усміхнулася.
— Ну що, Максе... тримайся. Це літо буде дуже цікаве.