Розділ 9. Червона ручка

Проєкт договору Артем надіслав у понеділок увечері. 11 сторінок, дрібним шрифтом, з назвою "Договір про порядок тимчасового звільнення приміщень та повернення орендарів після реконструкції". До листа був доданий короткий супровідний текст: "Підготовлено відповідно до домовленостей, досягнутих на зустрічі. Прохання погодити до п'ятниці".

Ярина роздрукувала договір у книгарні, сіла за прилавок і почала читати. Спершу швидко, з полегшенням, бо все, здавалося, було на місці. Шевська майстерня в підвалі. Книгарня на першому поверсі. Тимчасове розміщення за рахунок компанії. Грант. Строки. Вона дочитала до кінця, видихнула і вже потягнулась до телефону, щоб подзвонити Степанові Петровичу і сказати, що все добре.

А потім її рука сама собою відкрила шухляду під прилавком і дістала звідти червону ручку.

Цю ручку вона тримала там 6 років, відколи пішла зі школи. Навіщо, сама не знала. Мабуть, за звичкою. 5 років вона перевіряла нею твори учнів і підкреслювала кожне слово, яке можна було прочитати не так, як хотів автор. "Ти пишеш "він її любив", а з попереднього речення незрозуміло, хто "він" і хто "вона". Читач заплутається". Учні її за це не любили. А потім, у випускних класах, дякували.

Вона почала читати договір удруге. З червоною ручкою.

До ранку на 11 сторінках було 23 червоні підкреслення.

Перше Ярина знайшла на першій сторінці, у пункті про повернення. "Орендарі повертаються до приміщень після завершення реконструкції та введення об'єкта в експлуатацію". Вона підкреслила "після завершення" і написала на полях: "А коли це? Хто вирішує, що реконструкцію завершено?" Потім підкреслила "введення в експлуатацію" і довго сиділа над цим, бо не знала, що це означає юридично. Погугливши, дізналась, що об'єкт вводять в експлуатацію, коли компанія подає відповідні документи. А якщо компанія їх не подає? Рік? 2? 5? Тоді вона ніколи не повернеться, і формально договір не порушено.

Друге підкреслення було в пункті про книгарню. "Орендар Бойчук отримує в оренду половину площі першого поверху". Вона підкреслила "половину". Яку половину? Першого поверху, де вікна виходять на вулицю, де вхід під літерами "Г. С.", де вивіску видно здалеку? Чи задню половину, без вікон, біля кухні ресторану, куди ніхто не зайде, бо не знатиме, що там книгарня?

Третє в пункті про оренду. "Ставка оренди встановлюється на пільгових умовах". Пільгових на скільки? Від чого? Від ринкової? А хто визначає ринкову?

Четверте найстрашніше. На сторінці 7, у пункті про події. "Орендар Бойчук зобов'язується проводити культурні заходи щотижня". Вона підкреслила "зобов'язується" двічі. Потім відкрила сторінку 9, пункт про розірвання: "Договір може бути розірваний орендодавцем в односторонньому порядку у разі невиконання орендарем своїх зобов'язань". Вона поклала 2 сторінки поруч і довго дивилась на них.

Якщо вона захворіє на тиждень і не проведе шахову суботу, це невиконання зобов'язання. А за невиконання зобов'язання договір можна розірвати. Одним реченням на сторінці 7 Артем, мабуть навіть не замислюючись, заклав у договір кнопку, натиснувши яку, Юрченко міг виселити її будь-коли.

Вона не знала, чи це навмисно. Можливо, Артем просто написав "зобов'язується", бо так пишуть у всіх договорах. Можливо, ні. Але вона пам'ятала креслення Назара з її прізвищем і знаком питання. Пам'ятала, як Юрченко перетворив добрі наміри на зброю. І розуміла, що договір переживе і добрі наміри, і Артема, і, можливо, навіть Юрченка. Він житиме своїм життям, і читатимуть його ті, хто колись захоче знайти в ньому зачіпку.

"23", - сказала вона Іллі Марковичу в суботу і поклала на шаховий столик роздрукований договір, списаний червоним.

Ілля Маркович довго гортав сторінки. Потім зняв окуляри і подивився на неї з тією самою усмішкою, з якою колись дивився на неї, коли вона вперше не програла йому за 20 ходів.

"Ти знаєш, чому я 6 років граю з тобою в шахи?" - спитав він.

"Бо любите вигравати?"

"Бо шахи найточніша мова в світі", - сказав Ілля Маркович. - "Кожна фігура ходить тільки одним способом. Тура по прямій. Слон по діагоналі. Кінь буквою "Г". Ніхто не може сказати: "А я думав, що кінь ходить по діагоналі". Не може бути 2 тлумачень. Саме тому в шахах не буває суперечок про правила. Бувають лише суперечки про те, хто краще грав".

Він поклав палець на пункт про повернення.

"А договір, Ярино, це дошка, на якій ви ще довго гратимете з цим власником. Або з тим, хто купить будинок після нього. Або з його спадкоємцями. І якщо в договорі кінь може ходити і буквою "Г", і по діагоналі, одного дня хтось обов'язково скаже: "А я думав, що по діагоналі". І ви знову опинитеся тут, у паті, тільки вже без капелюха з картками".

"Отже, кожне слово має ходити тільки одним способом".

"Кожне слово", - кивнув він. - "Давай почнемо з першого".

Вони сиділи над договором 3 суботи поспіль. Шахові фігури стояли на дошці нерухомо, бо дошку відсунули на край столу, а на її місці лежали 11 сторінок, червона ручка, олівець і гумка.

Пункт про повернення переписали так: орендарі повертаються до приміщень не пізніше 14 місяців від дати початку будівельних робіт. Якщо роботи затримуються понад цей строк з будь-яких причин, компанія продовжує оплачувати оренду тимчасових приміщень до фактичного повернення орендарів, а орендарі мають право вимагати компенсацію за кожен місяць затримки. Ніяких "після завершення". Ніяких "введень в експлуатацію". Конкретна дата і конкретні наслідки.

"А якщо компанія збанкрутує за ці 14 місяців?" - спитав Ілля Маркович, перечитавши.

Ярина завмерла. Вона не думала про це. А потім згадала те, що знала від Назара і не мала права розповідати. Про кредит. Про завислі проєкти в Києві.

"Тоді права орендарів мають переходити до будь-якого нового власника будинку", - сказала вона повільно. - "Хто б не купив будинок, він отримує разом із ним і цей договір".

Вона записала. Потім подзвонила знайомому юристові з педуніверситету, колишньому колезі, який тепер викладав цивільне право, і спитала, чи можна так написати і як правильно. Той пояснив. Вона переписала. Ілля Маркович кивнув.