Розділ 21

Але, на жаль, почуття завжди підводили її, тому ніколи не можна бути певною у тому, що каже серце, навіть якщо зараз воно говорило більше ніж зазвичай. Невідомими шрифтами серце давало знак кохання, занадто сильного, щоб ось так просто зректися його. Через деякий час ноги дуже втомилися і набрякли. Тоді Зоряна обсмикнула руку і притулилася трохи до дерева.

— Як ти?  
— Важко.  
— Вибач, я не розрахував наші фізичні відмінності.  
— Нічого, буває. Дозволь мені тут прилягти ненадовго і поспати.  
— Ей, ей, Зоряно!  
Підбіг чоловік, до дівчини, взявся вдивлятися в очі.  
— В тебе кепський вигляд, ти виглядаєш виснажено, чому раніше мені не сказала?  
— Та я якось...  
— Ні, спати в лісі ми точно не будемо. По-перше, тут холодно, а по-друге, небезпечно. Ну гаразд, в мене є ідея.  
— Яка?  
— Тримай Радика.  
Дівчина взяла пухнастика на руки, а тоді Дямен підняв її .  
— Так буде краще.  
— Та відпусти мене, що ти собі надумав?  
— Повір, втома для мене зовсім не нова, проте не так дається в знаки, я зможу.  
— Та якось не добре, що ти мене, ось так, беззахисну дівчину, на руках несеш.  
— Не така ти вже й беззахисна, думаю, твоєму чортові, що називається чоловіком, теж перепало.  
— Так, але все одно мало, треба було йому на сам кінець добре запам'ятатися.  
— Я радий, що ти в такому стані ще ладна сміятися. У тебе напевно все страшенно болить.  
— Ага, ще й як, але то пусте, я все одно вигребуся.  
— Чуєш, Зоряно?  Ти зможеш колись мені пробачити цю дурість?  
Дівчина не дала відповіді, лише вдихнула і видихнула, сумніваючись у тому, що скаже, а їй насправді було що.