Розділ 19

Тижні минали, як у забутті. Дівчина все ніяк не могла зрозуміти, чому так тяжко на душі від того, що сама прогнала людину, яку й справді хотіла бачити зраза найбільше в своєму житті. Проте і він приклав до цього руку, а чому ж боляче тільки їй. Дні тягнулися у щоденній рутині та гонитві за скорішим старінням. В певний момент Зоряна почала ходити в ліс поряд, сподіваючись на те, що ще зможе побачити Дем’яна. Ніякої гордості, повторювала собі: сама прогнала, а тепер шукаєш зустрічі – ну й ну, дійсно, ти геть з глузду з’їхала, – мовила вона, переступаючи колючі пагони, але його точно тут не було: ні погляду, ні аромату, ні параної – нічого з цього. Насправді її життя зараз нагадувало приблизно те, яке вона б хотіла: щоденний спокій, мовчазна подруга, дитячий сміх і чоловік, який є тільки муляжем шлюбу. Так, рано чи пізно почнуть питати про те, де діти, але чомусь над цією проблемою їй взагалі не хотілося думати.

Насправді дещо таки непокоїло Зоряну після тієї останньої зустрічі з коханим. Так, впевнено можна сказати «коханим». Її чоловік почав приділяти надто багато уваги, дівчина боялася, що у нього можуть виникнути якісь почуття, і це зруйнує все. Ще й Марія, шкода, видно, що вона все ще кохає його, дивиться на нього люблячими очима, піклується. Коли стілець латав, то поранився, так вона одразу схопилася, щоб допомогти, а він геть і не подякував, гівнюк! Раніше хоч якась симпатія була, а зараз сухо. Зоряна думала, щоб вплинути на їхнє кохання і лишає частіше їх на одинці. Можливо, без зайвої особи дійсно відчують себе як справжня сім'я.

Увечері, повернувшись з лісу, вирішила скупатися в озері неподалік – скоро знову будуть морози, осінь, тож треба взяти від літа все, тим більше, чоловік повіз Марію і Матвійка додому, отже, нікого немає, можна бути спокійною, а то мало ще втоплять. Так, такі собі жарти. Насправді, одним з найбільших страхів дівчини була глибина, тому далеко не заходила, плюхаючись на мілині. Це купання нагадало їй часи, коли Дем’ян тоді в озеро повів її. Так, не найкращі спогади, зважаючи на стан здоров’я, проте він викликав тепло всередині.

Добре накупавшись, вдягла назад сорочку. Нажаль, та змокла і прилипла до тіла, тож чим дужче побігла додому, доки цього хтось не побачив. А тоді, як зрозуміла, це виходить, тоді у озері Дем’ян все бачив, тобто на ній тоді теж була подібна, і виходить, ах, це виходить, що він все бачив. Дівчині так соромно стало, що аж вуха горіти почали. Чому ж раніше не здогадалася? Який сором. А видавав з себе святу людину.Та він взагалі збоченець якийсь.

Ні, Зоряно, він рятував тобі тоді життя. Йому було абсолютно байдуже на твоє тіло. Хоч було на що дивитися.

Повернувшись додому, спохмурніла. В хаті горіла свічка, отже, чоловік повернувся. Як це так просковзнути, щоб не побачив? Може, почекати, поки все висохне. Та на вулиці прохолодно, можна добряче застудитися і тоді ніякий Дем’ян, нажаль, більше не допоможе з живильним озером, а сама навряд знайде.

— Вже прийшла?,-почулося збоку. Це був чоловік, який сперся одним плечем об дерево.

— Так, а ти чого тут?

— Це я в тебе маю питати, чого ти посеред вечора десь ходиш у такому вигляді? Це може вплинути на нашу репутацію.

— Не хвилюйся, там люди не ходять.

— А хто ходить? Твій коханець чи що?

— Що ти мелеш? Іди проспися, бо я бачу, що ти знову випив.

Дівчина пішла в хату, щоб переодягтися. Коли поклала суху сорочку на диван, чоловік підійшов ззаду і схопив обома руками.

— Ти чого? Відпусти, у нас з тобою угода!

— Та до біса ту угоду! Давай жити нормально, як люди. Ми ж не чужі!

— Е ні, ні, — дівчина відпихнулась з обіймів.

— Так не піде! Не змушуй мене всім розповідати, хто Матвійко насправді.

— Ні, ти цього не зробиш! Ти слабкодуха! — Чоловік підійшов на крок ближче, Зоряна на крок назад.

— Якби це й справді було так, то я б не пройшла такого великого шляху, щоб не одружуватися!

— Але все ж одружилася.

— Краще перестань верзти нісенітницю і їдь до Марії, якщо хочеш ще якихось утіх! Бідній дівчині голову дуриш, а вона й справді тебе кохає!

— Та то таке кохання! Воно то є, то немає, а утіхи — то одноразове задоволення: сьогодні там, завтра там!

— Так не робиться, чоловіче!

— Чого ? Ніхто не скаже, як правильно на світі жити?

— Ніхто не скаже, проте деякі погані речі все ж очевидні і навіть сліпець їх помітить.

— Ах, не люблю цих розумних слів з цих красивих вуст! Зоряно, давай почнемо все спочатку! Га? Кохання, воно з часом прийде. У мене вже прийшло, а в тебе з часом з’явиться. Зробимо багацько діток, скільки Бог дасть, і будемо до старості разом!

— Ні, дякую, звісно, за таку привабливу пропозицію, але ні.

— Ну чому, зоряночко-квіточко? Я ж тобі гори до ніг покладу і все на світі! — Чоловік став на коліна та почав підповзати до дівчини.

— Не треба мені тут молитися! Не кохатиму я тебе!

Чоловік спохмурнів, встав на ноги і наблизив очі до очей дівчини.

— А його кохатимеш? Так чого мовчиш? Невже ти дійсно з ним?! Обожже, який же я був дурний! 

Чоловік почав хапатися за голову.