Розділ 18

Марія з Матвійком частенько почала приходити в гості і часто лишалася на ніч. Зоряна прикіпіла до них, звикла до компаньйонки, хоч Марія і була тихенькою і мало говорила, та іноді і без слів можна зрозуміти людину просто через погляд. Ще звикла до того, що у Радика тепер є друг, адже хлопчик любив котика і удень піклувався про нього. Чоловік навіть хотів віддати котика йому, але Зоряна заборонила, ще вона не дарувала своїх компаньйонів комусь, розкидатися ними аби куди не можна. У дівчини з’явилося дуже цікаве заняття — вона виготовляла різні смаколики для дитини, це було їй в радість і вгамовувало нудьгу. Одного дня несподівано до них приїхали батьки, довелося швидко ховати дівчину з сином на горищі, і півдня там сиділи, поки названі батьки додому не поїхали. Це можна сказати була боротьба,хоч хтось з них кашлянув ,то доводилося розігрувати цілий спектакль з занедужанням, щоб не подумали про присутність ще когось.

— Дитинко, ти себе бережи, тобі ще діток здорових родити треба, — казала мати на вулиці.  
— До речі, як у вас з цим? — Зоряна подивилася на чоловіка, той на неї, він вирішив взяти ініціативу.  
— Все у нас з цим нормально, давайте сідайте вже, бо темніє.  
— Отакої, вже рідну матір виганяєте. Так засоромилися, як діти малі, їй-богу.  
Коли батьки поїхали, можна було спокійно вдихнути.  
— Ну от бачиш, вони вже про це говорять, а скоро будуть вже не просто цікавитись, а влазити у наше життя повністю. І як ти хочеш це вирішити, Зоряно?  
— Ще не знаю, потім розберуся. Пішли знімемо твою сім'ю з горища.  
— Сім'ю.  
— Ну а хто вони тобі?  
— А, ну так, сім'я. Просто не очікував, що ти це скажеш.  — Ну, будеш мати це на увазі. Надіюся, якщо перед людьми ви шлюб боїтеся узяти, то хоч перед Богом візьмете.  
— Ага, візьмемо, візьмемо.  
Чоловік повіз Марію з Матвійком додому, а Зоряна пішла на долину сухоцвіт збирати, деякий з них слугував гарним барвником для того, щоб рум'янити щічки і малювати губи.  
— Ну і довго ти будеш там ховатися? Думаш, я не відчуваю твого погляду на спині? — озвалася Зоряна.  
— Дем'ян, я ще не встигла здуріти, щоб з собою розмовляти. Коли вже там, то вийди, чи ти боїшся мене?  
І знову глуха тиша. Точно, що здуріла, всюди його бачить, але коли обернулася, то дійсно побачила парубка, який сидів на траві, тримаючи в зубах стебельце від квітки.  
— А тебе важко не боятися?  
— А ти як думав? Я ж тобі казала, що зі мною буде непросто. Ти чого стежиш за мною, коли так вдало зміг позбутися?  
— Та я просто вирішив перевірити, що в тебе все добре.  — Бачу, декілька днів вже перевіряєш?  
— Ну так, щоб упевнитися.  
— Ну, впевнився, то йди собі, і більше не заглядайся на заміжню жінку.  
— Ще ображаєшся?  
— Ні, зовсім ні.  
— Сарказм тобі личить, проте я справді хотів як краще, і в тебе, ніби, все добре.  
— Так у мене все чудово, було, є і буде. У мене велике кохання.  
— Он воно як, а я думав, мені здалося.  
— Що?  
—  Бачу що у твоєму серці хтось
— Правильно, бачиш, а тепер, коли ти це бачиш, то більше не приходь, іди там вбий кого хочеш.  
— Я не порушив обіцянки і нікого не вбивав.  
— То чудово, я рада це чути. Сподіваюсь, ти знайдеш собі новий сенс, бо я більше не буду ним. Ми більше не зможемо спілкуватися, бо в мене є коханий, і він дуже ревнивий. Зрозумів? Он він вже їде додому, тому не випробовуй долю.  
— Добре,

 Дем'ян піднявся і підійшов до Зореслави, поклав їй в руку красиву довгу квіточку.  
— Я й справді бажаю тобі щастя, бо ти хороша людина, Зоре.  
Він пройшов позаду і зник.  
Дівчина вернулася до будинку і побачила невдоволеного чоловіка, що поїть коня.  
— Ну і хто це був?  
— А яке тобі діло?  
— А казала, що нікого в тебе немає. Певно, знову той?  
— Послухай, він....навіть якщо у мене хтось буде, то не тобі судити. Я ніколи себе не видам і ти постарайся добре?
Чоловік невдоволено прикусив язика і повів коня в стайню.  
А Зореславі залишалося багато думати, адже зараз у її серці поселилася колючка, яка боляче дерла його зсередини. Навпаки, було відчуття невгамовної люті до байдужості Дем'яна, проте і почуття, яке вже точно можна було визнати коханням, переважало все інше. Чомусь, коли побачила хлопця, то повернулися ті тихі вечори і дні, які вона впевнено могла назвати найщасливішими. Проте цього ніколи більше не буде, йому то все одно холоднокровно все-таки, а в неї серце втратилось. Її доля все більше була схожа на бабусину.