Розділ 15

Ранок був тихим, настільки, що аж дивно було. А коли вона вирішила злізти з горища, то зрозуміла, що закрита зовні. Почала гупати у  дверцята
- Відпусти мене, прошу, відпусти. 
Здавалося, ніхто цього не чує. А якщо забуде? А якщо не відкриє, то вона і помре тут? А якщо це і є його план? Даремно, що думала. Через декілька хвилин дверцята відчинилися.
- Злазь уже, я пожартував, а ти он як перелякалася, очі, мов дві монети! 
Зореслава насторожено взяла котика, злазила з горища, а чоловік різко вийняв щось з-за спини. 
- Тримай, це тобі, я просто... 
- Квіти? Чого це раптом? 
- Я просто подумав, що ми якось неправильно почали наше подружнє життя. Так, знаю, був неправий. Ну то як? 
Дівчина знала, що це лише марні спроби лицемірства, але квіти взяла, бо не хотіла в разі чого бути звинуваченою, але у доброту його намірів марно сподіватися. 
- Я піду худобу попораю. 
- Я вже все зробив, не хочу, щоб моя дружина старіла через надмірну працю. 
- Ну, добре, тоді сніданок приготую, чи ти його теж уже зробив? 
- Зробив. І сьогодні на нас чекає смачна запечена барабулька, таку тільки ото й ти готувала в дитинстві, коли ми приїжджали. Я спостерігав і теж вирішив приготувати, щоб нагадати тобі, можна сказати, дитячі роки. 
Ох, знав би він, що її дитинство тривало дуже короткий термін. 
- Сідай, не бійся, не укушу. 
- А ти не будеш? 
- Та ні, я вже їв, коли готував. Ой, зараз ще котяку насиплю. 
- Не треба, я сама йому дам пізніше. 
- Ти що, думаєш, що я вас отруїти хочу? 
Насправді це так виглядало, і дівчина переживала велику бурю емоцій в цей момент. Не з’їсти означало показати, що ніякого миру не буде, хоча, напевно, це і так очевидно. 
- Ти чого? Спробуй, я ж з добрими намірами. Давай, я букет у воду поставлю. 
Хлопець взяв з рук дівчини квіти і обережно поставив їх у глек. 
- О, так набагато краще, а ти навіть і не доторкнулася до їжі. Ну добре, не хочеш — не їж, я не змушую. 
- Зачекай, я з’їм. 
Це було для дівчини найдурнішим вчинком в житті. Вона відкусила шматочок, потім другий для переконливості. 
- Смачно?
- Так, дуже смачно і зовсім як в дитинстві. 
Ага, тільки так вона не думала. 
- Ну добре, ти собі їж, а я до стайні схожу, води наношу. 
Чоловік пішов і доїдати вона насправді не стала. Коли він пішов, вона скинула їжу назад у глек. Навряд чи вона отруйна, адже нічого не відбувалося, проте і ризикувати не хотілося. Можливо, все вирішується в дозах. Вечері він знову кудись пішов. На цей раз пояснив, що має допомогти дах лагодити. Але хіба хтось у це повірить: дах посеред ночі, та ще й кому? І він не виглядав як людина, яка має до цього хоч якесь поняття. Та й Дем’ян, насправді, то не мав, але все одно полагодив. І знову думки до нього вертаються, постійно в голові крутяться. Насправді, хоч і не зізнавалася, та Зоряна сумувала за ним, і їй дуже хотілося його хоча б здалеку побачити. Та той, напевно, подався в засвіти.