Розділ 14

Прокинулася не від того, що півень кричав, а від гуркоту. Це чоловіченька прийшов додому геть п’яний, трощив оселю. Вона боялася людей у такому стані, тож, зачинивши міцно двері, забилася у куточку, тримаючи на руках пухнастика. Потім у двері почали тарабанити з усієї сили.  
— Відкривай, чоловік прийшов! Відкривай, лисиця, ти така...  
Серце здійняло таку бурю, що знову напала панічна атака: тіло тряслося, і сльози градом текли, у горлі ніби як щось звузилося, тому ледве ковтала слину. Він тарабанив, тарабанив, потім затих, але ненадовго. Повернувся, певно, з сокирою, бо так гатило по дверях, як скажене. А потім алкоголь дав своє: певно, втомився і почав сповзати по дверях з того боку.  
— Батьків, обхитрила! Лисиця, ти така бридка жінка! Чого ти так зі мною, га? Я ж нічого поганого тобі не зробив! Дурепо, ти така... — почав він кричати. — Цирк такий влаштувала! Ла-ла-ла, де ж ця пісня взялася, оця така... Ла-ла-ла! — гикнув він. — Зоряночко, сонечко, ти моє! Відкрий двері, я спати хочу! Відкрий двері, я кажу! — почав знову гатити рукою.  
— Дура! — і заснув. Вона боялася виходити: а що, як він прокинеться? Але після того, як пройшло півдня, і худоба страшно волала, вона таки на свій страх і ризик відчинила двері. Він не прокинувся. Вона обережно пройшла повз нього, відпускаючи котика з рук. Потім помітила над входом такий самий хрест, як у тій хатині мабуть .

Зі злості зірвала його і в сарай перевішала. Якщо раптом що, то або їх обох нечисть забере, або вона буде в цей час поратися. Та не хотіла визнавати того, що все ж чекає, в разі ще одного такого нападу, допомогти від Дем’яна. Хоча на що вона сподівається від того, хто сам її повернув у це пекло. Доки поралася у стайні, то і вечір настав, і чоловік проснувся.  
— Ей, дружинонька, вечеряти буде, чи мені батьків покликати, щоб знову столяку накрила?  
— Я зараз приготую, не треба нікого кликати.  
— Ага, злякалася, так важко роль слухняної грати.  
— Як ти бачиш, я цілий день працювала і просто забула за цю вечерю.  
— Ну-ну, забула, давай швиденько, бо я маю скоро йти.  
— І куди ти зібрався? Знову пити будеш?  
— А тобі яке діло? 

– З’їхав від батьків і волю відчув. 

–  А ти тут не заікайся! Я зараз добрий, а можу стати злим!  
Дівчина вирішила не продовжувати цю провокацію, однако вона все одно програє в кінці, бо слабкіша, бо вдруге можуть не повірити. Тож, приготувавши вечерю, пішла в кімнату. Чоловік, як поїв, пішов, тоді вона з полегшенням видихнула і сама взялася вечеряти, хоча і шматок в горло не ліз ні їй, ні Радику. Але повертатися до стану ще слабкішої себе не хотілося.Боячись, що на ранок знову повториться цей балаган ,вона вилізла на гору там сіно зберігала,  замикнулася зсередини і сховалася разом з компаньйоном у купі сіна. У маленькому віконці пробивався місяць і зоряне небо.  
— Бачиш, Радику, як там гарно? Нагадує ту ніч, як мене несли до озера. Того дня небо було точнісінько таким. Але хіба воно може бути однаковим? Ні, не може. Але сьогодні присягаюся, таке ж саме. Знаєш, Радику, ти точно мене розумієш, тож кажу тобі: якщо раптом щось станеться зі мною, то ти негайно маєш покинути це місце, знайти нового господаря, який буде добре про тебе дбати. Зрозумів?  
Котик дивився прямо в очі дівчині, так ніби бачив там те саме зоряне небо. Може, воно й відбивалося в сірих очах.