Розділ 11

На горизонті сутеніло, коли Зореславу, як полонянку, з зв'язаними руками везли додому. Вона пообіцяла їхати тихо, без галасу, взамін на те, що її так званого непотрібного кошака теж візьмуть. Ні, вона не знала, що буде далі з її життям. Наймовірніше, одружать згодом доведеться народити діток, створити сімейне тепло і тому подібне. І був варіант нової втечі, який на цей раз виглядав неможливим. Ну, в принципі, так і було. По приїзді її хтось закрив у кімнаті до заручин.

— Скажи дякую, що за тебе ще заміж згодні вийти.

Сестру вже видали заміж за когось, тому на цей раз під дверима сиділа мати і ні на крок не відходила, бо батько сварився. Хоч я і так би не вийшла, на цей раз мене можливо сказати замурували, адже двері були закриті на ключ, на клямку з іншого боку, і наймовірніше, ще й тумба там стояла. Їжу мені пересовували через доволі велику щелину знизу. Ааа, їсти насправді взагалі не хотілося, тож годувала Радика, який був зі мною в кімнаті. Ніхто все одно цього не контролював. Мама лише час від часу заходила, заносячи мені воду для купання і новий одяг.

— Як ти так могла з нами, га? Ти уявляєш, цю ганьбу — втекти з весілля, зникнути в лісі? Ти уявляєш, скільки там небезпек? Ну і чого ти мовчиш? Чого, га? Говори щось! Говори! Добре, що той хлопець тебе врятував. Господи, прости, хороша людина.

— Не говори про нього.

— А я буду! А я буду! Зрозуміла мене? Коли зима пройде, будемо весілля робити, тому рекомендую тобі приготуватися до сімейного життя. Не годиться в дівках до старості лишатися! Де це таке бачилось? Послухай, Зоре, я...

— Не називай мене так!

— Зоряночко, я твоя мама! Я ж бажаю щастя тобі, ти ж моя дитинка.

Ось так минали дні і ночі, де сонце могло тільки снитися. З цим режимом вона подумала, може, й справді здуріла. Нащо було тікати? Всі живуть так, а я що? Я теж « всі », цікаво, це впливає так — чотири стіни чи дорослішання. Одне вона знала точно: полюбила того зрадника. Розуміла, що, може, він хотів як краще зробити, чи це лише виправдання на його користь? Стільки розповідей про себе, про дитинство, яке минало добре лише у будинку бабусі, про те, як одну дитину люблять більше, а інша стає прислугою вдома, як у тих казках з мачухою, тільки тут рідні, виявляється. Розповісти про це все, а потім цього ножа в серце отримати — воно боліло зараз найбільше. Мабуть, вона б хотіла почути пояснення, навіщо він це зробив, проте навіть якби і змогла, то просто б плюнула йому в лице і пішла. Так, дитяча позиція, але в кожному з нас живе дитина, яка ображається набагато сильніше і любить теж.

Дні і зима минали в розмові з Радиком — це єдиний, хто завжди залишався вірним їй, навіть якщо і не була права, все одно був поруч. Це не дало остаточно здатися.