Розділ 5

Уже пройшов, напевно, тиждень-другий, як Дем'ян до Зореслави приходив. Допомагав їй з роботою, і розмовляли вони то про те, то про се. Ось саме на городині жуків збирала  та й він прийшов.  
- А я вже тебе чекала, думаю, де це ти на пів дня пропав?  
- Маю для тебе сюрприз.  
- Ого, ну і за які такі заслуги?  
- Як мінімум за те, що дала мені ім’я.  
- Тоді дійсно варто, давай сюди.  
Дем'ян простягнув з-за спини оберемок квітів.  
- Квіти?
- Не просто квіти, вони дуже смачні в чаю будуть .
- Це дуже цінно, дякую!  
- Це сарказ, так?
- Ні, я справді вдячна.  
Дівчина замотала квіти в тканину і далі взялася збирати, до неї і Дем'ян приєднався.  
- Ти ж напевно ходив їх по одній, вишукував, вони ж такі дрібні.  
- Добре, що ти це помітила, бо мені було б незручно на цьому наголошувати.  
- Це ти так втираєшся до мене в довіру, щоб потім вбити? Оригінально ! 
- Хочеш, я тобі таки розкажу, що там відбувається?  
- Ти ще питаєш, розповідай, давай.  
- Ну, після того, як звабив дівчину, веде її в ліс до озера чи будь-якої іншої водойми, окрім річки, адже річка течією все задумане стирає і зрештою до людей виходить .Після того як дівчина потрапить у ліс, її розум більше не належить їй, свідомість покриває пелена, так як і очі, а потім вона йде за ним, за тим, з ким сюди прийшла, за коханим своїм, лише він їй видимим буде. Звабник заходить у воду, і дівчина за ним, а потім вона тоне і навіки належить озеру, стаючи русалкою, а русалка — це і є та сама звабниця.  
- Але зачекай, тобто кожна людина, яка втонула, стає русалкою? І чи є чоловіки-русалки взагалі?  
- Ні, не кожна, тільки щиро закохана, а русали теж є, тільки тут інша справа, виходить, що їм мають подобатися...  
- Чоловіки?  
- Або мавка, але вона не робить того, що про неї люди кажуть. Вона, хоч і теж є звабою, проте лиха не чинить, тільки ліс захищає.  
- То ти думаєш, що я в тебе справді закохаюся? От наївний.  
- Ти знаєш, що крім того, що стаю невидимим, я ще маю багато інших переваг, наприклад, можу відчувати ставлення до себе.  
- І що?  
- Ну, твоє ставлення до мене стало більш дружелюбним, тому...  
- Та йди звідси, надумав собі всяку дурницю, смішно бо я більше нікого не зможу покохати.  
- Більше? Ти вже когось кохала.  
- Не твоє діло, іди, кажу, звідси, доки не прокляла тебе.

- Нібито мені це щось зробить.  
- Та ну тебе, тільки лють у мені породжуєш.  
Зореслава покинула цю розмову і пішла додому, геть і не обертаючись, настільки їй було неприємно, коли копирсаються в її душі, а тим більше, коли знаходять її слабкість.