Розділ 4

Уночі рясно йшов дощ.Виявляється, дах старший, ніж гадалося, тому довелося ставити все, що є, аби вода не набралася вологи. Зранку, так би мовити, по гарячих слідах, Зореслава приставила драбину і вилізла на солом'яний покрив 
- Ну і що тут у нас протікає? Як це залатати? 
- Не боїшся впасти? 
- Знову ти. 
- Ага, я. 
- То як мені тебе звати, зрештою? У тебе хоч ім'я є? 
- Ні. 
- Тоді нарікаю тебе Дем'яном. 
- Чому? 
- Ну, бо мені воно подобається. Хоч щось має бути в тобі хороше, правильно? 
Дівчина мало не скотилася з даху через необачний рух.
- Злізай звідти! 
- А ти що, замість мене, зробиш? 
- Зроблю, злазь, давай. 
- Нічого собі, ти і таке вмієш! 
- Навіть якщо не вмію, то навчуся. Ти ж напевно теж не латаєш все своє життя дах. 
Дем'ян допоміг дівчині злізти і сам вибрався наверх. 
- Ну, добре, що ти поліз. Врешті-решт, якщо падати, то одразу на ноги станеш.
- Дуже смішно! Ти мені, краще, соломи подай, бо руки в мене не настільки довгі. 
- Ха-ха-ха, тримай. 
- Дякую. 
- Якийсь ти сьогодні не в гуморі. Що, не вийшло ще когось звабити, чи як? 
- А ти, я бачу, гостра на язик. 
- Взагалі ні, просто чомусь тобі не пощастило. Ти тут сам впораєшся, бо мені треба йти інші справи робити. 
- Та думаю, що так. 
Зореслава пішла готувати на кухні бараболю з грибами. Спершу начистила її, порізала на шматки лисички, попередньо відстояні у воді та підсмажені на жару, закинула у казан і зверху поклала саму бараболю. Потім казан в піч помістила. Боялася лише, щоб дим не пішов на цю приблуду, адже, як не як, благі речі робить нечиста сила. Але, ніби як, вітру не було і димар не забитий. Коли вже все було готове, а це зайняло близько години, може більше, то вийшла подивитися, що він там наробив. Дем'ян саме завершував роботу. 
- Он, бачиш, як у тебе добре вийшло! 
- Це ми ще побачимо, коли дощ піде. Буде воно і далі протікати, чи ні. 
- Ну що, ходімо тоді. 
- Куди? 
- Пригощу тебе вечерею. Чи нечиста сила не їсть? 
- Чому ж, їмо, поки маємо людський вигляд. Але дякую за пропозицію, можливо, іншим разом. 
- Е, ні! Куди зібрався? Не годиться так, за добро треба добром відплачувати. Так у нас ведеться. 
- Та чого ти? Я нечиста сила, мені не треба. 
- Чого ти впираєшся, як я тебе на сватання зову? 
- Це була б непогана пропозиція, але не можу. Все, давай, я спішу. 
- Куди? Чи в нечесті теж є справи? 
- Є, і дуже багато. 
Дем'ян пішов і не зник, а дійсно пішов, як нормальна людина. 
- Дякую тобі. 
- Нема за що, клич, як знадоблюся. 
- Та тебе і кликати не потрібно, сам прийдеш. 
- І то правда, бувай, Зоря. 
Він вперше її так назвав, і насправді такий варіант імені їй дуже навіть подобався. Зоря. Ну, так не буде ж він казати Зореслава. Так простіше: просто Зоря. Але чому ж він так впирався? Невже боїться отруїтися? Але ж він і не людина, щоб від харчів травитися. Але, може, у його людській подобі така вада.