Розділ 2

Зореслава пішла в ліс назбирати грибів, адже тут основне виживання — це ягоди, гриби і те, що виросло на огородині. Вродило все дуже погано цього року. Попри важкість у такому житті, вона ніколи не хибила думкою, що не хоче тут жити, адже навколо ліс, з яким можна погорити, сонце, яке тут тільки твоє, і все життя в твоїх руках. Ніхто тебе не контролює, ти не підлаштовуєшся під очікування інших. Звісно, в такий час не годиться, щоб молода дівчина жила ось так одна, проте ніхто не знає, де вона є, і це ще більше ощасливлює її, адже не та ситуація в житті склалася. Ідучи лісом, назбирала пів корзини грибів, і таких запашних, що в голові дурманить. Певно, треба засушити, взимку це буде саме те. Цікаво, яка тут зима? Тут вона її не зустрічала, зовсім недавно переїхала.

Прогулянка лісом виявилася не такою вже й безпечною, як здавалося на перший погляд, адже посеред лісу на стежині  зустріла дикого кабана. Той щось рив у землі, рохкаючи, потім, помітивши дівчину, зупинився і зацікавлено подивився на неї. 
— Спокійно, маленький, не треба нам з тобою ворогувати, — сказала дівчина 
Кабану було все одно до її слів, він вже став у позу для ривка і, мабуть, вже бігти був готовий, аж раптом, наче побачивши щось лихе за спиною Зореслави втік в гущавину лісу. 
— Ти думала, що кабан розуміє твою мову? 
Почувся з-за спини вже віднедавна знайомий голос. 
— Знову ти? 
— Так, як бачиш, навіть добре, що це таки я, а не ще одна дика тварина, яка хоче зжерти тебе. 
— Ой, дякую, за порятунок, пане. 
— Чого ти так вороже? Але все одно, прийму твоє дякую, і так немає за що. Чуєш, недобре ось так дівчині гуляти одній. 
— А тобі яке діло? Іди з дороги. 
Зореслава обійшла хлопця і пішла, він наздогнав і забрав корзину з рук. 
— Віддай! 
— Не віддам. Ти мені спочатку скажи, чому ти одна живеш посеред лісу? 
— Не твоє діло, я з нечистю не розмовляю. 
— Нечистю? 
— Так, чи ти думаєш, що я не здогадалася, ким ти є? Ти ж не людина, вірно? 
— Отакої, ти шаманка чи що? Ага, тоді зрозуміла, чому одна, мабуть, вигнали. 
— Ніхто мене не виганяв. Віддай корзину, кажу! 
Дівчина спробувала вихопити її у хлопця, але він викрутився, висунувши її вгору. На жаль, ріст дорівнював до грудей парубка, тому забрати не могла. 
— Ти мені от що скажи, як ти здогадалася, що я нечистий? 
— Не знаю, відчуття мене ніколи не підводило, а ще печіння від хрестика на шиї. Якщо вже так, то ким ти є? 
Хлопець зупинився на секунду, ніби роздумуючи, чи варто говорити, а потім, за секунду опинившись позаду ошелешеної дівчини, віддав їй корзину. 
— Ну, мене називають Літавцем , тобто звабником. 
— Ага, і це ти тепер мене хочеш звабити? 
— Ну так, це вже, мабуть, не є секретом, тим більш ти одна людина на цілу гущавину лісу. 
— Ну добре, якщо звабиш ти мене, то що далі, навіщо тобі це? 
— Ну, а далі я віддам тебе лісу. 
— Дуже цікаво, як? 
— Ну, зазвичай, ми... 
— А, тобто вас багато? 
— А ти думала, я один на увесь світ? Я б напевно не впорався. 
— Ти занадто самокритичний до себе. 
— Мені цікаво, ти отак зі мною спілкуєшся, тобі зовсім не страшно, я ж злий дух все-таки? 
— Ну і що? Повір, у мене така сім'я, що буде гірше всіх духів. 
— Он воно що, тому ти тут. 
— Не твоє діло! Ти мені взагалі не відповів на питання, як ти віддаси мене лісу? 
— Добре, переводиш тему. Ну та добре, зіграю в твою гру. Ми зазвичай просто робимо вас русалками, теж звабницями свого роду. 
— І як ви робите дівчат русалками? Я щось не розумію. 
— Ну, тут вже не варто тобі знати подробиць. 
— Ні, ні, зачекай, я не згодна, кажи, як розпочали! 
— Тоді питання на питання: ти на моє, а я на твоє. 
— Ні, дякую тоді .Ми ,до речі, вже дійшли. Дякую, що провів. 
— Зачекай, ти мене використала тільки що, як щит. 
— Ні, чого ти, я просто перестрахувалася. Ти ж сам сказав, що не варто ходити дівчині тут по одинці. 
— Ну ти й хитра, Зореслава. Думаю, ти б була лисом, а не русалкою. 
— Сприйму це як комплімент. Сподіваюся, що ми більше не побачимося. 
— От, це вже навряд. 
Дівчина хотіла додати гостре слівце в бік красеня, але він розчинився у повітрі.