Н

Присвячується моєму коханому герою,

який завжди приходить мені на порятунок.

***

Весна. Що відчуваєте ви, коли чуєте це слово? Перші радісні промені сонця торкаються сонної, промерзлої після довгої зими землі. Кожна травиночка, кожен струмочок, кожне живе створіннячко пожвавлюється та радіє наступаючому теплу. Все, що спало, прокидається, оживає.

  Чи бували ви у весняному лісі? А в його гущавині? Чи знали ви, що там, куди зазвичай не ступає нога людини, вирує справжнє свято життя? Ні, ні, то не лісові звірі й птахи метушаться, то прокидаються та радіють весні після довгого зимового сну хранителі лісу, його співоча душа, його радісне серце.

- Доню, люба, час прокидатись, - тихий, ласкавий голос Лісовика втручається у мій сон. – Прийшла весна.

  Я сонно всміхаюсь, потягуюся, а тоді різко зістрибую зі свого ліжка, чуючи голоси та метушню навкруги.

- Дідусю, ти знов розбудив мене останньою? – дую губу. – Обіцяв же, що цього року розбудиш першою!

  Лісовик з ніжністю та любов’ю дивиться  мені в очі та м’яко гладить рукою по голові:

- Мія, донечко, ти так солодко спала. Хіба я міг порушити твій чарівний сон?

  Пом’якшуюся. Мій сон, дійсно був чарівним та солодким. Мені снилися танці в колі подруг, веселі ігри та музика. Якась неймовірна, фантастична музика, якої я раніше ніколи не чула. Ця музика, неначе жива, говорила зі мною, вела за собою, гіпнотизувала. Хотілося слухати й слухати.

  Прислухаюся. Може, це хтось із наших грав?

- Дідуню, як давно всі прокинулися?

- Не хвилюйся, не дуже давно. Трохи раніше за тебе, - Лісовик проводить рукою по своїй сивій бороді.

- Здається, за зиму твоя борода стала ще довшою, - кажу я йому.

- Як і твоє волосся, моя люба, мавко, - відказує той.

  Широко посміхаюся дідові та поспішаю до дзеркала. Звідти на мене споглядає юна красуня з великими світлими очима бірюзового кольору та зеленим в’юнким волоссям. Пам’ятається, воно сягало десь рівня грудей, а тепер доходить до талії. Весело обертаюся навколо своєї осі.

- Та я ж стала ще вродливішою, ніж була! – щасливо сміюся.

- Хіба досконалість здатна стати ще досконалішою? – усміхається  Лісовик.

- Любий, дідусю, досконалість не має меж! - весело відказую йому, продовжуючи крутитися перед дзеркалом.

  Старенький спостерігає за мною з теплотою у погляді.

- Там русалки чекають на тебе біля струмка. Збираються йти до річки купатися, - каже він, розчиняючись марою в повітрі.

- Скажи їм, що я вже біжу! - гукаю йому навздогін.

  До чого ж я гарна! До чого ж красива! Здоровий зимовий сон пішов мені на користь. Дістаю з полички лавандове мило. Ще зараз як вимиюся! Стану свіжа й пахуча, мов квітка!

  Скидаю з себе нічну сорочку та накидаю натомість тонкий льняний сарафан. Хапаю з полички гребінець для волосся й поспішаю на вихід.  Не хочу, щоб подруги починали веселитись без мене.

  Ми живемо в найглибшій частині лісу. Сюди вкрай рідко ступає нога людини. Хіба що хтось заблукає. Але і в такому випадку, обитель лісових мешканців прихована від ока небажаних гостів стародавніми чарами, які охороняє та час від часу оновлює Лісовик – наш старійшина та головний хранитель лісу.

  Зимовий сон промайнув швидко, немов би одна хвилина. Але я  відчуваю, як скучила за своєю найкращою подругою, Лілією. Її так назвали на честь водяної Лілії, але я кличу її просто Лілі. Лілі русалка і має багато сестер, серед яких вона наймолодша. З дівчатами ніколи не буває сумно, хоча деякі їхні забавки я й не поділяю, зокрема розпусні ігри з водяниками. Я - романтична натура, і розваги на одну ніч мене не цікавлять, хоча й люблю веселитися та фліртувати. Ми з Лілі в цьому дуже схожі. Мабуть, того і надибалися.

  Зазвичай, коли русалки влаштовують галасливі гуляння на річці, ми з Лілі непомітно ретируємось в кульмінаційний момент свята. Таким чином, ніхто із дівчат не встигає помітити нашої відсутності, бо всі зайняті справами цікавішими.

  По мірках лісових істот, ми з Лілі зовсім юні створіння. Тож не дивно, що жодна із нас ще ніколи по-справжньому не закохувалась. Хоча слово «любов» нам добре знайоме. Я, наприклад, дуже люблю наш ліс, люблю кожну травиночку в ньому, кожну квіточку, кожен, кущик, кожне деревце. Особливо люблю старі вікові дерева, часом притулюся до одного з них і прислухаюся до його шепоту. Дерева дуже багато знають і завжди щедро діляться своєю мудрістю. Ви коли-небудь пробували обійняти дерево? Ні? Серйозно? То спробуйте обов’язково! Це дуже заспокоює та наповнює силами!

   Ще я дуже люблю тварин та птахів. Їх також безліч у лісі, і всі вони мої друзі, з кожним з них я знайду спільну мову, кожному допоможу, приголублю, обігрію, а як треба розвеселити, то ще й заспіваю доброї пісні. До речі, співати я також дуже люблю! Часом, вийду сама на галявину, підставлю обличчя сонцю для поцілунків, всміхаюся та співаю. І пісня моя лунає немов десь із самого серця. Дідусь Лісовик завжди каже, що я маю велике серце. Мабуть, то особливість великих сердець – любити співати. Бо жоден мій день не минає без пісні.