Глава 1

Ранок почався з туману — густого, молочного, майже живого. Він не просто лежав над містом, а повільно ковтав його дахи, дерева, дороги, стираючи різкість світу, ніби хтось навмисно розмивав реальність.

Марта сиділа біля вікна з чашкою кави, і теплий керамічний обідок обпікав пальці. За вікном краплі дощу повільно стікали вниз, зливаючись у нерівні лінії, схожі на чужі сліди на склі.

Вона дивилася не на місто — а крізь нього.

На столі поруч лежав її старий блокнот. Потерта шкіряна обкладинка вже втратила колір, але саме це робило його справжнім. Там були її нотатки, уривки історій, незавершені репортажі, імена людей, яких вона колись зустрічала і більше не бачила.

Сьогодні цей блокнот мав стати початком нової істор

Учора редакторка вимовила це так спокійно, ніби говорила про погоду.

— Карпати. Село біля водоспаду. Останніми роками там безслідно зникло кілька людей. Поліція нічого не знайшла. Поїдеш ти.

Без пояснень. Без деталей. Без зайвих емоцій.

Марта тоді лише кивнула.

Не тому що не мала запитань — а тому що звикла їх не ставити.

Вона жила в світі, де дивні історії завжди мають логічне пояснення. Просто іноді це пояснення приходить пізніше, ніж потрібно.

Кава на смак уже трохи охолола, стала гіркішою.

Марта зробила останній ковток і поставила чашку на стіл.

У квартирі було тихо. Така тиша буває тільки вранці — коли світ ще не вирішив, ким він сьогодні буде.

Вона підвелася.

Фотоапарат ліг у наплічник майже автоматично. Це був не просто інструмент — це була звичка дивитися на світ через рамку, ніби так легше витримати його реальніст.