Ліс Найама. Згадати все

РОЗДІЛ 1. Як я тут опинився?

   Як я тут опинився?

   Цим питанням я задавався кожну мить протягом 5–ти хвилин після того, як прокинувся. Що найстрашніше – я прокинувся не у себе в ліжку, навіть не десь у пивбарі; я прокинувся посеред лісу, який мені ані трішки не нагадував краєвиди рідного міста.

   З вікон дому я бачив подвір’я, дітей, які гралися у пісочниці, дерева, якими була засаджена алея будинку. Але аж ніяк не темний, густий ліс, який зараз бачу перед собою.

   Все, що було мені знайомим серед цього темного лісу – це знак на дереві, який нагадував мені щось, що я бачив ледь не кожен день, але я не міг згадати ані як я міг бачити цей знак раніше, ані де б я міг його бачити раніше. Цей знак був схожим на змію чи дракона. Але мав шипи як їжак… Щось у ньому дивне, але знайоме…

— Трясця! – Єдине, що я встиг крикнути, адже одразу після роздумів я побачив голодні очі, які дивилися на мене через кущ зів'ялої малини. Напевно, я ніколи не думав про те, що я коли-небудь опинюся в ситуації, коли тварина буде їсти мене, а не я її. Вегетаріанці, певно, мали рацію, коли казали про те, що їсти м'ясо тварин – це злочин… Зараз я поквитаюся за всі ті шматки яловичини, які я з'їв на день народження…

— Біжи! – Раптом почув я. Я подумав, що мені це мариться, адже серед цього лісу не було схоже, щоб тут було щось живе, схоже на мене, та ще й матиме людський голос та мову.

— Якщо не хочеш померти – негайно біжи, телепню! – Промовив чарівний, тонесенький, тендітний, але впевнений голос янгола, якого я не бачив, а лиш чув. Схоже, це мій мозок намагається мене врятувати, доки я стою і чекаю свого часу.

   Я вирішив, що врешті не буду нехтувати цими словами та кинувся у біг, щоб врятувати своє життя. Я біг, перечипляючись через сухі ліани, падаючи у суху землю, яка не відчувала вологи довше, ніж місяць. Я здер собі коліна, лікті, розбив носа та навіть вивихнув кісточку на нозі… Але я врятувався! Цей клятий звір перестав за мною гнатися 5… Ні… 10 хвилин тому! Чи 15… Не пам'ятаю.

   Трішки заспокоївшись, я почав думати про все й одразу: що я тут забув? Що це за місце? Базові потреби також дали про себе знати.

— Як я хочу відлити! – Промовив я ледь не у весь голос. Але згадав: коли я так зробив уперше – це закінчилось не найкращим чином… Тож я зібрався з думками, зробив те, що хотів (чи цього хотіло моє тіло), і почав думати про те, як звідси вибратися.

— Звичайно, те що я сюди потрапив – це велика загадка, але як звідси вибратися – загадка не менш важлива, мені потрібно зрозуміти негайно, адже я нічого не зможу зробити з цим, оскільки помру тут, якщо не виберусь – промовив я. Останні два місяці я часто помічав, що спілкуюся сам з собою. Моя матір каже, що мені варто відвідати психолога. Я знаю, але у мене немає на це ані коштів, ані часу…

— Гаразд, сказати легко, але… Як мені звідси вибратися?.. – Наступне питання, яке я собі поставив. Я відчув надмірну тривогу, розпач та безнадію. Ніколи не думав, що я опинюся у такій ситуації геть сам. Ще й без мобільного!

   Я почав блукати нічним лісом, дивлячись під ноги, ступаючи лиш на одну ногу, адже інша була пошкоджена. Я почав думати, що помру у цій пітьмі, адже знайти вихід здавалося б не можливим. На щастя, я не зустрічав диких тварин увесь час, доки шукав вихід. Або мені так здавалося.

   Десь через 20 хвилин я згадав, чому мене вчив тато в дитинстві: «Йди за мохом…» Чи це був не тато, а герой мультфільму… – не пам'ятаю.

   Раптом через пітьму та мертву тишу гіганського лісу пролунав якийсь галас. Або мені здавалося, або я чув чіткий: «Стривай! Зажди! Я знаю, як звідси вийти!»

   Ці слова лунали так приємно, адже в них я відчував те, що мені зараз потрібно… Як-от «звідси вийти». Проте я не вірив у те, що це може бути хтось сторонній, хто опинився у цьому лісі, оскільки цей ліс і близько не пахнув як моє рідне, густонаселене місто, на кожному кроці якого можна побачити людей. Як маленьких, так і великих, як людей, схожих на вовків, так і схожих на Цукіто… Стривай-но, Цукіто? Звідки я знаю це ім'я… Мої роздуми перервав вкотре пролуналий «Стривай! Зажди! …»

   Не встиг я й моргнути оком, як побачив перед собою силует лісової потвори, про яку мені розповідали в дитинстві.

— Що ж… Схоже, це кінець… Дякую, мамо, що турбувалася про мене весь цей час. Я тебе люблю, мамо…

   Я чув, як цей монстр наближається, ричить, видає ті самі звуки татового дрилю та от-от мене уб'є…

   Чесно кажучи, я шкодую про те, як прожив своє життя. Я навіть не встиг закінчити університет, на який мама мені старанно відкладала кошти. Я не зустрів ту саму, яка заполонить моє серце та життя до останнього дня. У мене не було друзів, з якими б я міг почувати себе собою... Цукіто. Точно.

— Я згадав хто такий Цукіто! – Не задумуючись крикнув я.

— Трясця! Налякав…

   Монстр, що був поряд зі мною відскочив. Раптом я побачив у ньому щось людяне… Щось таке, що я бачив у собі… Напевно, розпач чи страх…

   Врешті я розгледів цей силует. Це було дівчина років 18-ти, струнка, з гарними темно-коричневими пасмами волосся, що було такі настільки прямі, що здавалося, немов вона їх щодня випрямляє самотужки. Очі в неї були того ж кольору, темно-коричневого, ледь не чорного. М'які риси обличчя, так приємно дивитися…

— Агов, що з тобою? Маєш поганий вигляд… – Промовив силует, який я лиш зараз роздивився. Це аж ніяк не потвора, це – янгол, якого я чув під час зустрічі з вовком. Виявилось, мені не марилось, це дійсно людина.

— Ти… Ти хто? – Запитав я

— Я Юрічі. А тебе як звати?

Юрічі… Дякую, що ти не кровожерливий звір, який міг мене лишити життя у цей момент…

— Мене звати Танашика. Якіто Танашика. Хочу спитати, що це за ліс взагалі і що ти тут робиш?

— Оце так зустріч, Якіто. Це ліс Найама. Найпопулярніший ліс на околицях Токіо. Я приїхала сюди зі своєю групою вивчати флору та фауну лісу. Хочу дізнатися, що ти забув тут? Ти не схожий на того, хто приїхав сюди розважатися. Весь наляканий, побитий, поводишся… дивно?..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше