Частина 1

Героїня: Ганна – молода дівчина років двадцяти п'яти. У неї закінчена художня освіта, яка так і не знадобилася, — чи то дизайнера, чи то цифрового художника. Вона цілими днями сидить удома і займається всяким дрібним хенд-мейдом, який продати теж не може, через мляву поточну війну з сусідньою державою і повний швах економіки.

Частина 1.

Якось увечері Ганна сидить удома, плете черговий браслетик, і дивиться разом із батьками телевізор із новинами. Наприкінці блоку новин з'являється розважальний репортаж про одного експресивного дивака, який добровільно пішов до армії.

Журналістка на екрані робить великі очі і постійно хихикає, доки бере інтерв'ю у цього хлопця. Вона не знає про що питати, головне вже запитала — навіщо він пішов до армії, він відповів як годиться — батьківщину захищати, а в іншому — не дає їй і слова вставити, несе пихатої і пишномовну нісенітницю зі швидкістю кулемету.

Це Пророк. Він уже у військовій формі захисного кольору, але над комірцем видно абсолютно лису голову, яка пофарбована в синювато-сірий асфальтовий колір. І тільки губи і підборіддя — трикутником, що розходиться донизу, — заклеєні блискучою, при русі, плівкою золотої фольги.

При такому дивному забарвленні розглянути риси обличчя важко, але Ганна бачить, що вони правильні, овальне обличчя, не худе і не товсте, губи (у фользі) невеликі, гарної форми, як лук. Руки цей чудик не фарбував, вони нормального кольору.

"Ну і ну! — думає Ганна, кривлячи губи в посмішці. — І як це його такого в армію взяли?!»

***

Протягом наступних тижнів ця тема не вщухає, більше того, будь-які репортажі та інтерв'ю з Пророком піднімаються за рейтингом каналів новин і займають все більш високе місце.

«З глузду з'їхали, — думає Ганна. — Невже немає важливіших речей, ніж показувати цього клоуна?»

Однак, на тлі загальної сірості, злиднів і безнадії ці яскраві, як вибух новорічної хлопавки, новини настільки привабливі, що не дивитися їх просто неможливо і Героїня, як і всі, дивиться.

До військової частини, куди приписаний Пророк, починають приїжджати «прочани» — легка на підйом молодь, якій нудно і знайшла нарешті щось незвичайне та цікаве у цьому собачому житті.

В похмурому осінньому степу навколо військової частини виникає імпровізоване містечко з різнобарвних цивільних наметів і трейлерів, в яких тепер постійно живуть журналісти та телевізійники.

Друзі вмовляють Ганну поїхати з ними за компанію — коли ще буде щось цікаве? Вона недовго думає і погоджується. А що їй втрачати? Все це марення, звичайно, але, незвичайно і весело.

***

Приїхавши на місце, Ганна бачить, що молодь розділилася на дві нерівні частини: шанувальники і послідовники Пророка — більша частина, захоплена і не міркує, і — здивована до нестями від того, що відбувається, менша частина, що зберегла залишки критичного мислення.

І тих та інших, на її подив, пускають жити на територію військової частини, виділивши пару казарм під гуртожиток. Полковник, відповідальний за це рішення, пускає щодня на територію частини та телевізійників, знімати все, що відбувається, і випроваджуює їх лише на ніч.