Глава 42. Аріадна.

Аріадна розплющила очі й загарчала, вона лежала на білій холодній кахлі, від якої віяло хлорним вапном.

– Трясця! Та невже? Нічого кращого вигадати не зміг? – вартова підвелася, спираючись на білі стіни та продовжуючи жбурляти туману звинувачення. Їй не знадобилося багато часу, аби зрозуміти, куди її знову перемістили, попереду знаходились двері тієї самої лікарняної палати, де в минулому від подряпин перевертня вона померла. – Я що, прямо обов'язково маю побачити, як урізала дуба тут колись?

– Ні, але побачити це тобі не завадило б, аби переконатися, що перевертням не можна довіряти. Ну, стовідсотково не всім.

Аріадна почула знайомий голос і плюнула на підлогу:

– Йосип голий, то це знову ти? – вона роззиралася навкруги, проте не бачила чергового мерзотника, що виник на їхньому шляху. – Вирішив цього разу на очі не з'являтися? Чи то ти просто перед Іваном геройствував?

– Ні, – пролунало прямо позаду неї. – Кортіло поглянути, що ти далі робитимеш.

Аріадна стрімко розвернулася та хутко відійшла, намацавши руками свої кинджали, магії тут не було, щоб приховати їх, але принаймні вони нікуди не поділись.

– Я не збираюся з тобою битись, Аріадно, – Ігор дивився на неї невідривно, то спускаючись, то навпаки підіймаючись поглядом.

– Та ти що? А чого я тоді тут опинилась?

Привид невимушено знизав плечима:

– Уявлення не маю. Це тумани тебе сюди перенесли, а не я.

– Ага! І цей спогад теж не ти дістав?

– Цей – я. Ми починаємо з того, на чому закінчили минулу нашу зустріч.

Аріадна лукаво зареготала й вихопила свої кинджали:

– Слухай ти, покидьок, я не дозволю гратися з собою, маніпулювати зараз тобі ніким, Іван у безпеці, тож тепер поговоримо інакше.

– Ще раз повторюю: я не битимусь з тобою, Аріадно, я хочу відкрити тобі правду, як відкрив і брату.

Вартова замахнулася, однак лише розітнула повітря кинджалом, бо Ігор миттєво зник, а потім одразу з'явився з іншого боку:

– Аріадно, не дуркуй, ти ж чудово розумієш, що знаходишся на моїй території, тож не зможеш нічого мені заподіяти.

– А я спробую! – і знову полоснула кинджалом, але Ігор встиг зникнути ще до того, як вона зробила до нього випад.

– Аріадно, вгамуйся, кажу! – Ігор хіба не на вухо їй крикнув, роздратованість в голосі привида говорила про те, що йому зовсім не подобався такий войовничий настрій. Та плювати Аріадна хотіла, що там йому не подобалось, взяла кинджал двома руками й щосили замахнулася назад, аби простромити непроханого співрозмовника.

Схоже, цього разу їй таки вдалося хоч трохи дістатись до Ігоря, бо вона почула, як розрізала йому кинджалом сорочку.

Привид розгнівано зашипів:

– Та досить вже! – чи то своїм спритним рухом, чи то магією, він вибив кинджал Аріадни з рук, звук падіння її зброї на кахель аж задзвенів у вухах. – Я. Сказав. Досить…

Аріадна глибоко дихала і переводила погляд між Ігорем та кинджалом, що лежав коло тих самих паскудних дверей.

– Якась дивна ти примара, занадто багато можливостей маєш, – жінка намагалася не розмірковувати про свої подальші дії, аби він думки її не прочитав.

– Тоді нагадати, що в цьому світі я ­– головний?

– А тобі нагадати, що я – вартова «Кола долі»? – Аріадна швидше за вітер кинулася до дверей, нахилилась, сперлася на одну руку, замислюючи ногою підштовхнути свою зброю, однак привид і тут виявився спритнішим та віджбурнув Аріадну до іншої стіни.

Біль вона відчула яскраво, аж дихання вибило, коли її втиснуло в холодну стіну, проте Аріадна зовсім не збиралася довго відлежуватись. Вона хотіла було вже підвестися, але її схопила міцна рука, підняла та притиснула до кахлі:

– Ти справді не розумієш, що всі твої намагання мені нашкодити – шкодять насправді тобі? – Ігор перемістив долоню до шиї Аріадни, обхопивши її, щоб вона не могла вертіти головою. Його обличчя знаходилось настільки близько, що примарне дихання торкалося жіночих вуст. – І навіть не думай вдарити мене ногою, я все одно встигну відхилитися. Чи може ти навмисно хочеш, аби я торкався тебе? Помацав твоє коліно? Чи вище? Повір, я зовсім не проти цього, бо твої ніжки – надзвичайно спокусливі.

Аріадна декілька раз смикнулася, їй мерзотно стало від слів Ігоря. Вона спіймала його хтивий погляд і жахнулася, в нього хіба слина з рота не покотилась, коли він ковзнув очима до її грудей.

– Опусти свої руки, Аріадно. Опусти. Досить марнувати час, мені багато чого треба тобі показати, – Ігор геть не цього хотів, притискаючись своїм тілом до її тіла, Аріадна ледь стрималась, щоб йому в пику не плюнути, бо відчула набагато більше, ніж того б воліла.

– А що ти своєму братові наплів? Адже після вашої з ним незапланованої зустрічі в нього трохи дах поїхав.

Привид так усміхнувся, ніби й бажав такої поведінки Івана:

– Я відкрив йому правду про ту, кого він вважав щирою, показав, якою насправді вона є.

– Марія?! Покидьок! Що ти навигадував про Марію?! Та вона й мухи не скривдить!