Глава 37. Іриней.

Якщо відверто, для Іринея не стало несподіванкою таке рішення Каї. Вона віч-на-віч мала справу з однією з наймерзенніших істот на землі, перетворитись на упиря Андрію, якого дівчина добре знала, точно б не дозволила. Почуття провини й так гризло її, якби почали з’являтися жертви, а вони беззаперечно почали б з’являтися, бо упирі дійсно ніким не нехтують, навряд Кая змогла подібне б витримати.

– Це правильне рішення, наскільки воно, звичайно, може бути правильним в даній ситуації.

Кая витерла сльози й повернула ключ запалювання, вона хотіла вже рушити назад, але Іриней несподівано накрив її долоню своєю:

– Зачекай. Я пригадав ще про двох жертв, яких ви знаходили в місцевому парку та на дорозі коло поля. Одна думка з'явилась. Ми можемо дізнатися в деталях про результати їх розтину?

Кая спантеличено поглянула на нього:

– Так, можемо. Зараз підемо подивимось?

Іриней у відповідь кивнув і вийшов з автівки, слідча, знову одягнувши окуляри, поквапилась за ним.

Коло відділу тим часом зібралися поліціянти «перекурити», як то кажуть. Іринею було цілком по цимбалах, що його розглядають, наче новорічну ялинку, а от Кая аж трохи пригальмувала, помітивши ті в’їдливі погляди.

– Іринею, чи як там тебе? – один з курців неспішно наблизився до чоловіка. – Тут твоя дівчина приходила.

– Що? Яка ще дівчина?

– Оце так! – поліціянт обернувся до своїх колег і лукаво зареготав, ті підхопили й зареготали у відповідь. – Ти про свою дівчину забув? А вона в тебе така запальна. Чи це Кая затьмарила тобі розум? Навіть не сподівайся, Андрій зітре тебе за неї.

Іриней настільки різко підступився, що ніхто й кліпнути не встиг, він зазирнув прямо в очі поліціянту, загрозливо промовляючи:

– Або говори конкретніше, або раджу не заважати нам, – Іриней насправді ще й добряче стримував себе, бо його не на жарт розгнівали ці невігласи. Тобто вони йому погрожувати надумали? Серйозно? І як тільки Кая взагалі могла працювати з такими бовдурами?

Проте його інтонація, наскрізь просякнута небезпекою, була досить переконливою, адже інші миттю припинили шкіритися, забувши навіть про свої цигарки.

Поліціянт нервово глитнув і відповів зовсім тихо:

– До тебе Аріадна приходила, шукала.

Іриней відсторонився і хутко дістав свою доброзичливу посмішку:

– Дякую, що сказав, тепер знатиму. Ходімо, Каю, в нас купа справ, – він поклав руку на спину дівчині й легенько підштовхнув її до входу.

– Навіщо це Аріадна сюди приходила? – Кая одразу ж запитала, як тільки вони увійшли до приміщення.

– Дійсно, мабуть, шукала мене або ж тебе, хтозна, що там у вартових на думці.

– Іринею, – Кая несподівано зупинилась. – Якщо ти так реагуватимеш на кожний жарт хлопців, то непросто буде тобі «вписатися» в наш колектив.

Його помітно обурило зауваження Каї, він гнівно зиркнув на неї, геть не розуміючи її позиції:

– Якщо у твоїх колег дурнуваті жарти, то я в тому не винен. Треба відповідати за те, що вилітає в тебе з рота.

Слідча пирхнула та обійшла Іринея, нагородивши суворим поглядом:

– Чим простіше ти ставитимешся до людей, тим і вони простіше ставитимуться до тебе.

– А я не хочу бути простішим, я такий, який є, іншим ставати не бажаю. Це вони хай звикають до мене.

Кая більше нічого не промовила, тільки помотала головою. Та принаймні хоч плакати перестала.

Коли вони опинилися в її кабінеті, слідча дістала з верхньої шухляди робочого столу теку з висновками судмедекспертів і передала Іринею. Сама підійшла та стала коло його плеча, напевно, щоб добре бачити реакцію свого міжвимірного консультанта, аби він точно не зумів нічого від неї приховати.

– Що саме тебе цікавить? На що звертатимеш увагу?

Іриней коротко мазнув по ній поглядом, бо вона майже на вухо йому говорила, і зосередився на висновках:

– Цілком все. А найголовніше – сліди від будь-яких ритуалів.

– В одного з хлопців було цікаве татуювання, схоже на символ. Тут є його світлини, точніше, світлини тієї частини тіла з татуюванням, що вціліла. Поглянь.

Іриней почекав, поки вона перегорне на потрібну сторінку, й побачив на світлині частину спини, на якій і був зображений той символ.

– Ну? Тобі про щось це говорить?

Він уважно роздивлявся кожну лінію, повертаючи теку в різні боки.

– Іринею?

– Так, схоже, я дещо знаю, проте…

– Що, проте? – Кая швидко втрачала терпіння, а через свій напружений емоційний стан, чекати взагалі не могла.

– Ти сказала про татуювання, експерти це підтвердили?

– Не зовсім. Вони не змогли визначити вид чорнила, яким цей малюнок було зроблено.

– Бо то не чорнило і не татуювання.

– А що ж тоді?

– Пам’ятаю, ще до того, як я опинився в примарному місті, одне поселення мало за правило так позначати вигнанців. Ними ставали ті, хто скоїв певний тяжкий злочин, найчастіше – мова йшла саме про вбивство. За допомогою магії наносився ось такий символ, аби інші знали, за що кривдника було вигнано.