Глава 36. Кая.

Каї здавалося, що все навкруги стало темним і холодним. Вона майже не відчувала свого тіла, окрім болісних ударів біля серця. У вухах лунав дзвін, а перед очима виринали спогади з минулого, де вони з Андрієм їхали на виклик чи вислуховували всі гуртом від Ігоря Антоновича невдоволення через розслідування чергової справи.

Слідча не могла повірити, не могла усвідомити, що Андрій, з яким вона була, ніби триста років знайома, тепер перетворюється на страшну істоту, що не знає ані жалю, ані милосердя. Кая подумки просила, щоб все це виявилося звичайним моторошним сном, щоб вона прокинулась і, як раніше, просто прийшла на роботу. Але її реальність змінилася, а магія, яку дівчина не приймала, згорнулась навколо неї, наче той самий загадковий туман.

Кая чула слова Іринея про те, що саме вона має прийняти, певно, найжахливіше рішення за все її життя. Лише від однієї цієї думки їй ставало кепсько настільки, що Кая навіть не розуміла, як ще не втратила свідомість.

Шалена лють на Оксану насправді сподобалась слідчій, бо хоч трохи дала змогу виплеснути те невгамовне, що назбиралося в ній за останній час. Може ніж і подіяв на Каю, вивільнивши її темний бік, але вона дійсно сильно гнівалась на підопічну Олекси. Адже, якби Оксана не вдарила Андрія по голові, все б могло скластися інакше.

Кая відчувала на собі постійний погляд Іринея, якщо відверто, він її дратував. Так, вона усвідомлювала, його вини в тому, що сталося, не було, Іриней і сам тоді не дихав, коли Андрій знепритомнів через Оксанин удар. Проте Каї хотілося, аби всі дали їй спокій, звичайний людський спокій.

Та принаймні до погляду Іринея вона звикла, хоч і минуло зовсім небагато з миті їхнього знайомства, але оце жалісливе зиркання інших – не на жарт гнівило. Зрештою Кая просто підвелася і вийшла до сусідньої кімнати. Лише, опинившись на самоті, вона збагнула, як сильно тремтить, їй було холодно і спекотно водночас.

Несподівано в неї знову заспівав мобільний, слідча, навіть не глянувши на екран, здогадалася, хто їй телефонував.

Ігор Антонович кричав, наче навіжений. Йому в деталях розповіли про всю ситуацію з хлопцями, яких переслідували патрульні, за що і поплатилися своїми життями. А деталі полягали в тому, що частини роздертих тіл хлопців нікуди не зникали з моргу, цього просто ніхто не перевірив, адже коли патрульні побачили їх живими й цілими, навіть не подумали про морг.

Ну, а друга новина була очікуваною для Каї, вбиті патрульні зникли, ані сліду від них не лишилося, ніхто й ніде не міг їх знайти. Слідча одразу ж пригадала слова Іринея про те, що чоловіки через прокляту магію теж перетворяться на чудовиськ і приходитимуть з туманами, як і перші жертви тих виродків.

Кая намагалася стримуватись, глибоко дихала, щоб її голос не тремтів, як тіло, проте Ігор Антонович так репетував, навіть і не почув нічого. Він гримав і гримав на неї, поки врешті-решт не наказав їм обом з Іринеєм захопити з собою Андрія та всім разом негайно прибути до відділу. Останні залишки самовладання покинули її, дівчина зарилася у свої долоні й гучно заридала.

Іриней за крихту секунди опинився поряд і попри боротьбу слідчої, пригорнув її до себе. Вона била його кулаками, відштовхувала, однак виснаження і цілковите спустошення відібрали всі сили.

Чоловік нічого не говорив, просто притискав Каю та гладив по спині, даючи можливість виплеснути свій біль. Хтось теж хотів увійти до кімнати, але Іриней за допомогою магії прямо перед носом зачинив двері.

Коли сльози вже засохли на шкірі, а очі стало ще дужче пекти від них, Кая нарешті повільно відсторонилася і поглянула на міжвимірну химеру.

– Мені здається, що я втрачаю здоровий глузд, Іринею, – її голос хрипів набагато більше, ніж до цього, вона б сама ніколи не впізнала його, якби зараз не промовляла ним. – Не знаю, скільки ще так витримаю.

– Каю, не можна опускати рук. Я розумію, як тобі складно, хоч... як воно тобі насправді, мабуть, ніхто з нас не зрозуміє. Але ти мусиш опанувати себе. Інакше ми згаємо купу часу, а нам треба встигнути врятувати інших. Тримайся за це. Тримайся за надважливу мету. Тим паче я поряд, я нікуди не дінуся й підтримуватиму тебе, поки ти сама не забажаєш протилежного.

Слова Іринея мали б заспокоїти її, хоч трохи підбадьорити, але Кая настільки звикла покладатись лише на свої відчуття, що всі його намагання були тьмяними для неї, бо вона відчувала якраз геть інше.

– Як можна не опускати рук, коли я маю вирішити, помре близька для мене людина, чи перетвориться на упиря і я муситиму його… – Кая не змогла договорити, її вкотре обпекла сіль від сліз, які знову виринули зі своєї схованки.

– Ти не мусиш його вбивати. Я це зроблю за тебе, якщо, звісно, ти так вирішиш.

– Що? Ти чуєш себе? Так говориш про це, ніби до магазину збираєшся сходити! А сенс тоді який? Андрій що так, що так помре! Принаймні він хоч не з’їсть нікого! – до горлянки зненацька підступило, Кая затулила рот долонею, ледь стримуючи напад нудоти.

Іриней тієї ж миті схопив іншу її руку та натиснув своїм великим пальцем прямо посередині вільної долоні, а потім вже декількома пальцями почав неспішно водити по колу з обох боків.

І хвилини не минуло, як дівчини стало краще. Навіть дихати легше було, але на спустошення та відчай, на жаль, рухи Іринея не повпливали.

– Каю, коли ти востаннє щось їла?