Глава 34. Аріадна.

Раніше Аріадна вважала, що найгірше перетворення, яке довелося їй бачити, це перетворення на перевертня. Вартовій здавалося, що вона й досі не позбулась свого головного страху з минулого життя, бо коли дивилася на Оксану, шкіра хіба сиротами не вкривалась.

Поряд з Олексою таких відчуттів, на щастя, не виникало, а тремтіння в тілі навпаки було солодким. Коло цього перевертня Аріадна відчувала тепло і впевненість, бентежили тільки роздуми про тісніші стосунки та близькість, а ще набридливе запитання, чи можуть взагалі вартова «Кола долі» і наймогутніший перевертень – бути разом? Поєднання, на перший погляд, геть не поєднуване, та хіба проти волі серця попреш?

Ну, і звичайно ж, славнозвісний зв'язок вартових, загадка, яку Аріадна взагалі й розгадувати не хотіла. Після відвертої та нарешті приємної розмови з Олексою вона таки надумала серйозно поговорити з «Колом долі», бо їхній з Іваном зв'язок дійсно міцнішав, жінка це відчувала. Так, відсоток того, що Коло чимось допоможе, надто маленький, та все ж спробувати Аріадна хотіла.

Олекса запросив її побачення. Отак просто між розмовами про тумани, про світ спогадів та ілюзій, про втечу Андрія, про символи, Рудий, не відриваючи погляду, запропонував Аріадні повечеряти в його садку. Він сказав, що спочатку хотів зачекати, поки їм вдасться хоч щось збагнути, але потім передумав, бо не варто почуття відкладати на завтра.

Аріадна ледь не закашлялась, адже про справжні побачення лише чула. В минулому житті вона, звісно, могла й на побаченнях бувати, навіть зустрічатися з якимсь хлопцем, але все залишилось позаду, за час вартування Кола їй і на думку такого не спадало.

Вони з Олексою якраз розмовляли про той символ, який Аріадна побачила під правою лопаткою у перевертня з минулого, вона старанно накреслила його в записнику Рудого.

Олекса уважно роздивлявся його декілька хвилин, рухаючи бровами та примружуючись:

– Ти впевнена, що символ у того негідника виглядав саме так?

– На всі сто відсотків упевнена. Я його добре запам’ятала. Взагалі, я подібні речі чудово запам’ятовую. А в чому справа?

– Просто цей символ не належить до жодного з тих, які б міг використати будь-який перевертень. Принаймні, я ніколи подібних не зустрічав. Навряд він стосується нашої символіки.

– Але ж я бачила ці трикутники й лінії у нього на спині! Гадаєш, мені приснилося, чи що? – вартову обурювало те, що Олекса розпитував, наче вона все вигадує.

– Аріадно, ну звісно, я так не вважаю. Лише уточнюю. Хоча… що з уточненнями, що без, такими символами перевертні не користуються.

Та як слід поміркувати про це Аріадні та Олексі не вдалося, бо вони почули крики в будинку й поквапилися туди.

Слова Іринея ковзнули шкірою, наче гострий шмат льоду. Вони тільки зовсім нещодавно позбулися Заріцького з його манією величі та звичкою переселяти душі, а тут вже нова небезпека, до того ж геть невідома небезпека.

– Хіба так просто людину на упиря перетворити?

Іриней поглянув на Аріадну, але потім швидко перевів погляд на Каю, за яку страшенно переймався, це було помітно навіть неозброєним оком.

– Ні, не просто, для цього треба володіти силами, темним артефактом і знати, як проводити відповідний ритуал.

– Тобто виходить, Ігор за допомогою туманів перемістився до нашої реальності та провів ритуал з Андрієм?

– Ні, – Марія помотала головою. – В примар немає таких сил, вони точно не можуть проводити ритуали.

– Воно то так, але не забувай, що Ігор – не звичайна примара, ми, до речі, навіть не впевнені, чи дійсно той нею і є.

– Перемістіть мене до його виміру. Я хочу туди потрапити! – Кая промовляла слова настільки вимогливо й твердо, що аж зціпила зуби, щоб не кричати. Аріадні було невимовно її шкода, втрачати знайомих, а може й близьких людей один за одним, дійсно з глузду можна з’їхати. Вартова добре пам’ятала, як переживала період, коли Алар, якого вона обожнювала, покинув їх. Аріадна кілька днів ні з ким взагалі не розмовляла, заперлася у себе в кімнаті й не підпускала нікого, навіть Лада. А тут не просто пішли геть, двох вбили, а цього Андрія ­– ще гірше, вважай, перетворили на упиря.

– Послухай, помста явно не зарадить, – Аріадна підійшла до Каї. – Повір, я багато бачила ту людську жагу, але сенсу в ній жодного, легше від того не стане.

Кая перевела на неї грізний погляд, проте нічого не відповіла, знову поглянувши на Іринея:

– Відправте мене до реальності, де переховується той мерзотник, або я сама відстежу тумани, а тоді куди потраплю, туди й потраплю.

– Це йому не допоможе, Каю, – Іриней промовляв на диво спокійно, Аріадна трохи аж заздрила його витримці та вмінню керувати своїми емоціями.

– А що йому тоді допоможе?

– Ось це – найскладніше. І остаточне рішення маєш прийняти саме ти.

Кая, здавалося, нічого не зрозуміла, як і Аріадна, проте вартова добре відчула в словах Іринея дійсно щось тривожне.

– Як я вже й сказав, процес перетворення Андрія на упиря розпочався, але для того, аби він завершився, потрібно ще дещо зробити.

– Та говори нарешті, що саме? – Аріадна хіба не підстрибувала від напруження, що вже й в повітрі наче відчувалося.