Глава 32. Кая.

Кая намагалась не кричати, стримувала шквал емоцій, які справжнім буревієм носилися всередині. Вона ледь не втратила рівновагу, коли дізналась, що Іриней мертвий. Побачила його справжнього, ту дивну, застиглу, темну, незрозумілу матерію, яка потім на її очах ожила й зарухалась. Так, слідча вже багато з чим стикалася, усвідомлювала, що він – прадавня істота, однак такого вона дійсно навіть і уявити не могла.

Іриней навпаки терпляче, без жодного натиску хотів донести їй, що не є всесвітнім злом, що зовнішній вигляд аж ніяк не робить його поганим:

– По-перше, в мене є половина тіла, просто вона – не людська й має свої особливості, а по-друге, це не означає, що я лихий.

– Звідки я знаю, який ти? Це ж магія, Іринею, від неї можна очікувати чого завгодно! Те, що ти ввічливий з гостями, чаєм он всіх пригощаєш, охайний у своєму помешканні, розумний, наче знаєш геть все на світі, – ніколи не перетворять тебе на людину. Я вже зрозуміла, що ти хотів би стати звичайним чоловіком, але, на жаль, це неможливо. Знаєш, що найпаскудніше у відмінностях між магічними істотами та людьми? Поведінка людини – обмежується її людськими здібностями, вона не здатна за хвилину, скажімо, здійнятися до небес. А от здібності магічних істот – не обмежені, невідомо, що ви можете, а що ні. Передбачити, що дозволяють вам ваші магічні сили – просто нереально. Тому скільки хочеш створюй ілюзію своєї другої половини тіла – це не змінить того, що ти можеш вчинити просто за хвилину.

– Це не ілюзія! Моя половина тіла може змінювати подобу, але вона така ж справжня й жива, як і твоя! – Іриней аж в’їдався в Каю очима, його вилиці знову загострилися, вуста щільно стиснулись, а обличчя перетворилося на камінь. Йому було вкрай неприємно чути такі слова від слідчої, вона це бачила, все намалювалося в його темному погляді.

– А якісь межі в магії ця твоя інша частина має?

Іриней гучно видихнув:

– Почекай, тобто ти… вже боїшся мене, хоч я нічого поганого й не зробив?

– Ні! Бо я не довіряю тобі! Бо ми – зовсім різні! Ти знаєш, на що я здатна, проте я не знаю, на що здатен ти! Люди не мають співіснувати з магічними істотами, адже ми з різних світів, чому ти цього ніяк не усвідомиш?

– Бо це – абсолютна і цілковита маячня! Ти сама казна-чого побудувала межі, яких ніколи не існувало, Каю. Все це – лише у твоїй голові, насправді так не є. От просто цікаво, а куди ти збираєшся пересилити відьом? Вони теж володіють непередбачуваною магією, хоч переважна більшість з них виглядають, як звичайні люди, оскільки, власне, в першу чергу людьми і є. То що з ними ти робитимеш? На безлюдний острів перемістиш?

У Каї хіба пара з вух не вилітала, бо вже мізки закипали. Її аж дратувала стриманість Іринея, коли вона ладна була кричати на всю горлянку.

Слідча хотіла швидко відповісти, але перед очима спалахнули картини з її загадкового сну, де Кая знаходилась в тілі дівчини з таким самим ім’ям та зовнішністю, але володіла магією. Через стрімкі бентежні події вона й обміркувати свій дивний сон як слід не встигла. Та слова Іринея щодо відьом повернули їй спогад про таємниче сновидіння.

Кая втомлено видихнула, підійшла до ліжка та сіла на нього, відчуваючи спустошення. Вона заплуталась, зовсім заплуталась. Ще пів години тому її серце замерзало, навіть сльози здавалися крижаними й колючими, бо перед нею лежав бездиханний Іриней, який за короткий час їхнього знайомства встиг викликати стільки різних почуттів, що жоден чоловік до цього не викликав. Кая не боялася його, але жахалась тієї думки, що він може завдати шкоди комусь із людей. Як тоді їй жити, якщо вона побачить, що довірилась монстру?

– Напевно вважаєш мене монстром? – Іриней наблизився і присів поруч.

У Каї очі злізли на чоло:

– Ти що… ти таки думки вмієш читати?!

Чоловік пирхнув:

– Ну, супер! То ти дійсно вважаєш мене монстром? – Іриней помотав головою. – Не переймайся, я всього лише можу відчувати, що в тебе всередині робиться, але зараз там окрім збентеження та гніву, нічого немає.

Кая аж зітхнула з полегшенням, якщо це так, звісно, можна назвати в подібній розпеченій атмосфері. Однак те, що Іриней все ж не бачить її думок, трохи вгамувало шалене напруження. Вона поглянула в його фіолетові глибокі очі, тільки зараз манкий колір там зник, натомість щось космічне й далеке в них завертілося, щось… геть невідоме Каї, хоч воно і вабило не менше.

– То хто ти насправді, Іринею? Розкажи мені вже нарешті про себе все.

– Міжвимірна химера, – в його погляді вперше виринули сумніви, але майже миттєво і розчинились, на Каю він дивився впевнено.

– Міжвимірна химера… – дівчина повторила задумливо, намагаючись зрозуміти, що це означає.

– Так. Одна частина мого тіла завжди лишатиметься людською, як я тобі й говорив. А от затемнена частина спроможна перетворюватися на абияке створіння з будь-якого виміру за моїм бажанням та вибором.

У Каї збільшились очі, хоч вона й намагалася стримуватись, щоб не перебивати його.

– Тобто інша твоя половина може приймати подобу різних істот?

– Саме так.

– А їхні сили ти теж при цьому маєш?

Іриней кивнув, придивляючись до її реакції.