Глава 29. Іриней.

Іриней знав, що за спаплюжений ритуал, особливо, де в складниках є кров, приходить розплата. Річ у тім, що в описі самого ритуалу дійсно йшлося про людську кров, але отриману добровільно і від того, хто, власне, й брав безпосередню участь у ритуалі. Проте хлопці насильницьким шляхом отримали цей складник, позбавили життя невинних людей, хитрощами заманивши до лісу. Чи то вони справді неправильно переклали прадавній текст, чи то просто від звичайних дурощів надумали так вчинити, хтозна, однак безслідно це їм так не мине.

Після того, як підступні кривдники прочитали заклинання, звідусіль неочікувано почав з’являтися туман, спочатку він мав світлий відтінок, але потім в нього, наче впорснули чорну фарбу. Туман просто на очах темнішав, прослизаючи поміж кущів та гілок. Він огортав собою геть усе, лишаючи знайому суміш.

Стас підскочив, швиденько назбирав її у жменю, а тоді прибіг назад і додав до інших складників. Далі хлопці хутко порізали собі руки та схилили свої долоні над залізною мискою, чекаючи, поки туди накрапає достатньо крапель їхньої крові. Іриней зрештою не втримався та закричав, аби вони зупинились, але звісно ж його ніхто не почув…

Туман за лічені секунди вкрив увесь простір навколо. Іриней знову опинився серед темно-сірого диму, геть нічого видно не було, зате було добре чути… Від тих звуків навіть йому стало бридко, таке враження, наче неподалік ламалися людські кістки, проте ніхто не кричав, тож залишалось тільки здогадуватися, що там коїлось насправді.

Іриней роззирався навкруги, намагаючись усвідомити, що зрештою відбувається, адже якщо було чутно ці звуки, то, напевно, крики хлопців теж чулися б, якби їх наздогнала відплата. Поряд з цими бентежними думками ще одна здогадка ніяк не давала йому спокою. Суміш, яку з собою приносив туман, була вказана в записнику, як ще один обов’язковий складник, отже та відьма, що занотувала ритуал, вже використовувала її. А це, своєю чергою означало, що тумани приходили до світу людей набагато раніше, ніж Іриней з іншими ловцями припускали.

Зненацька десь неподалік нарешті пролунали налякані голоси Кирила та Стаса, ось тепер вони кричали щосили, а до звуків ламання кісток додалися ще значно моторошніші. Іриней лише раз бачив фільм жахів, коли вже перебрався до світу людей, але навіть у тому жахітті та суцільній рубанині не було таких огидних шульпотінь, які він чув зараз.

Туман, мов за помахом руки, почав досить швидко розсіюватися, схоже він таки перемістив їх всіх до іншого виміру, як це, напевно, сталося в минулому, адже перед Іринеєм розгорнулась зовсім незнайома місцевість, що нагадувала пустир. І чоловік зрештою побачив, чому хлопці так голосили. З поліціянтами, яких вони нахабно вбили, відбувалося щось зовсім дивне й незбагненне. Їхні тіла вже мало скидались на звичайних людей і якби не шматки уніформи, ніхто б не здогадався, що то були саме вони. Їх переломило майже навпіл, кінцівки й тулуби набрякли до таких розмірів, що мало нагадували чоловічі, а радше громіздку масу чогось незрозумілого. Вони трансформувалися, перетворювались, наче у прискореному відео, на справжніх чудовиськ…

Іриней здогадався, що відбуватиметься далі, проте і тут, на жаль, нічого вдіяти не міг, продовжуючи залишатися в ролі примари. Коли у повітрі промайнули гострі, немов леза, пазурі, які він вже бачив у тумані, вперше його зустрівши, Іриней відвернувся, аби не дивитись на розправу.

Чудовиська за лічені хвилини розшматували хлопців, що самі ж їх і створили. Спаплюживши ритуал, вони накликали прокляття, прив’язавши його до себе. Кров поліціянтів, яку хлопці використали, повернулася проти кривдників та перетворила своїх мертвих власників на чудовиськ. А магія туману допомогла в цьому, адже вона була досить потужною, раз приховувала сили будь-яких істот.

Побачивши все на власні очі, Іриней лише підтвердив свої припущення, що тумани приходять з іншої реальності, маючи здатність переміщати туди й інших. Питання лише, чому вони приходять і звідки? Яка справжня причина? І як хлопцям вдалося повернутись з минулого, бо ж ритуал не склався й на час вони повпливати вже ніяк не могли? Та навіщо взагалі для цього треба було вирушати до іншого виміру? І чому зрештою туман перемістив Іринея до минулого, ніби навмисно прагнучи розкрити йому правду?

Та принаймні хоч стало зрозуміло, звідки лють, бажання роздерти, звідки сморід і жага помститись, що відчувалися від чудовиськ. Їх породила несправедливість та жорстокість, а таких помилок магія не пробачає.

Ймовірно з цієї реальності тумани, коли наступного разу завітали до світу людей, і перемістили назад на галявину те, що залишилося від хлопців, саме тоді їх і знайшли колеги Каї.

Іриней напружено зітхнув, отже тепер чудовиськ стане ще більше, оскільки патрульних, яких знала Кая, також вбили. Тільки б вони не нашкодили слідчій і Лад встигнув оминути небезпеку. Та й вартовим краще було б піти з лісу, зважаючи на їхні проблеми з силами.

Чоловік поглянув на чудовиськ, страху він не відчував, навпаки, йому було щиро шкода їх. Ось чому Іриней не міг збагнути їхню магію, бо монстрів не існувало раніше, їх створили жадібні до влади люди…

Несподівано чудовиська зникли, а разом з ними й розкидані частини тіл зухвалих винуватців, навіть кров зникла. Натомість Іриней відчув подув прохолодного вітерцю, що одразу ж і збентежив його, адже до цього він майже нічого не відчував. Увагу чоловіка привернула невеличка стежка, він міг присягнутися, що хвилину тому її тут точно не було. Вона прямувала в далечінь, ніби натякаючи йти за нею. Іриней вкотре роззирнувся, але бачив лише стежку, яка не мала кінця, щоправда, пустир тепер став більше схожим на безмежне поле.