Глава 28. Кая.

Кая розплющила очі, проте дивитися було складно, адже її сліпило яскраве світло. Вона чула якийсь шурхіт чи навіть голос, але всі звуки не мали чіткості та лунали, ніби через стіну. Голова слідчої здавалася такою важкою, що підняти її Кая просто не могла, взагалі все тіло, наче з самого лише заліза було зроблене, і рукою порухати вимагало купи сил.

А потім неочікувано Кая почула голос… Жіночий голос. Жінка щось наспівувала, якусь тиху мелодію. Каї здавалося, що вона вже колись чула схожу пісню, але пригадати, де саме і від кого не виходило.

Несподівано жінка припинила наспівувати та погукала Каю своїм ніжним приємним голосом, ніби від сну хотіла її пробудити. Дівчина цієї ж миті відчула в собі багато сил і такої потужної енергії, що одразу ж розплющила очі та підвелася. Виявляється, Кая лежала на невеличкій копиці сіна, що знаходилась прямо під грушею, надворі панувало літо, тому все зеленіло, а над квітами гуділи різноманітні комахи. Вона опустила погляд, на ній була світло-блакитна льняна сукня, схожа на довгу сорочку, з вишитими червоними орнаментами. Ручна вишивка, Кая це одразу збагнула, однак такої сукні в гардеробі не мала, бо й одягати її особливо нікуди було. На роботу підходили тільки штани.

Дівчина зробила кілька кроків і зупинилась, босі ноги лоскотала трава, сонце швидко нагрівало щічки, а запахи цвітіння змушували вдихати глибше.

Кая роззирнулась, аби зрозуміти, де вона опинилася, і її охопили ще дивніші відчуття: з одного боку, дівчина почувалась спокійно, наче вдома, але з іншого – вона точно не пам’ятала цієї місцевості.

– Допоможи мені, люба, – до стола, що стояв прямо серед садка, вийшла жінка, на вигляд років сорока. Вона була неймовірно гарною, з виразними очима та добрим щирим поглядом, її коса діставала аж до литок, а саму голову вкривала світла хустка. Жінка принесла кошіль, наповнений різноколірними квітами й травами, а потім поставила його на стіл.

Кая не знала цю жінку, проте відчувала до неї безмежне тепло. Вона теж попрямувала до столу і почала розбирати рослинність, складаючи травинку до травинки, а квіточку до квіточки, наче точно знаючи, що робити.

– Люба, ти знову до глибокої ночі гортала книгу?

Дівчина відчула всередині себе різкий поштовх, їй стало соромно, ніби вона порушила якесь правило, однак слова самі зірвалися з язика, перш ніж Кая встигла зрозуміти їхній сенс:

– Пробач, матусю, але я вигадала нове закликання і хотіла перевірити, як воно… – Кая замовкла, точніше її рот замовк, бо жінка примружилась і нахилила голову, немов знала наперед кожне слово доньки. Проте у Каї перехопило подих через інше, адже вона тільки-но почула не свій голос, він був схожий, але не належав їй!

– Я ж казала бути обережнішою з новими заклинаннями, говорила, що спочатку треба їх мені показувати, ти ж знаєш, які вони в тебе часом потужні.

– Знаю, та я не могла чекати, бо зловила світло якраз тих зірок, що необхідні для мого закляття, адже наступні чотири доби нічне небо буде в хмарах, – Кая усвідомлювала, що це промовляє не вона. Дівчина почувала себе гостею в цьому тілі, яке до того, як почала говорити, вважала своїм. Каї здавалося, що її душу взяли й просто перемістили до іншої людини, яка має таке саме ім’я, хоч воно й доволі рідкісне.

– Минулого разу ти теж не хотіла чекати й що вийшло?

Другий поштовх, що ж там ця інша Кая такого наробила?

– Я не хотіла переміщати Гордія до невідомої реальності, воно так випадково сталося, – але всередині розлилось чимале почуття провини, тож не дивно, що Кая відвела очі.

Її мама неочікувано усміхнулася, а тоді відклала трави й взяла дівчину за руку:

– Каю, ти маєш неймовірні потужні сили, найпотужніші сили нашого роду, які здатні не лише переміщати до інших світів, а, можливо, навіть створювати їх. Тобі необхідно бути не тільки обачною та обережною, ти маєш контролювати кожний свій крок, точно знати, що навколо тебе і хто навколо тебе, ти маєш продумувати все заздалегідь, передбачивши наперед хід подій. Каю, на тобі велика відповідальність, тож будь в першу чергу – мудрою, доню.

«Тож будь в першу чергу – мудрою, доню». «Тож будь в першу чергу – мудрою, доню». «Тож будь в першу чергу – мудрою, доню»…

Кая розплющила очі та різко підхопилася, жадібно вдихаючи повітря. Їй здавалось, що вона щойно виринула з глибокого ставка. В тілі відчувалося тремтіння і шалено кортіло пити.

– Води? – до неї підійшла Марія, Кая не очікувала її побачити, від нерівного дихання одразу ж і закашлялась, киваючи у відповідь.

Марія хутко взяла склянку з водою, яку, схоже, принесла раніше, та подала її Каї.

– Де я? – тільки-но дівчина втамувала спрагу, як зрозуміла, що знову опинилася в незнайомому місці. – Останнє, що я пам’ятаю, це – ліс і… о, ні! Хлопці! Патрульні! Їх вбили! – Кая хотіла було злізти з ліжка, однак її швидко зупинила Марія:

– Спокійно! Не треба поки ставати на ноги, після сонливої м’яти краще трохи дати собі часу оговтатись.

– Сонливої м’яти? – Кая ледь стрималася, аби грубо не запитати, що Марія таке верзе.

– Саме так. Іриней… приспав тебе нею.

– Що?! Іриней?! – і тут Кая нарешті пригадала, що ж таки з нею сталося, пазлик до пазлика хутко склався в одну картину. Її вільна рука миттю стиснулась в кулак. – От падлюка! Як він посмів! Що той нахаба собі взагалі надумав, так чинити зі мною, га?!