Глава 25. Іриней.

Іриней миттю випередив Каю і цього разу вже не дозволив їй піти далі, перегородивши собою шлях. Він бачив, що слідча керується не тверезим розумом, а емоціями, які геть заполонили її.

Магія до Івана поверталася хоч і повільно, проте все ж поверталася, тому вартовий зміг відчути, що поблизу сталося дещо кровопролитне, а от Аріадна побачила це вже через їхній особливий зв'язок. Іриней, звичайно, теж зловив запах смерті, адже його ні з чим не зрівняти, він глибокий і насичений, проте водночас беземоційний і геть далекий. Для кожного той аромат – свій, складно змалювати його словами, бо він приходить звідти, де є щось значно потужніше за усі слова.

Іриней здогадався, що патрульних вбито та не хотів, аби Кая побачила ще й це, вона і без того стільки пережила за останні кілька днів. Чоловік не говорив цього вголос, проте він вже не на жарт переймався за її стан. Кая зовні добре трималась, однак діяла радше «на адреналіні», сховати від Іринея своє ментальне й фізичне виснаження в неї ніяк не вийшло б. А вбивство двох патрульних, яких вона, схоже, не перший рік знала, стало для дівчини останньою краплиною в її витримці.

– Я прошу тебе, Каю, опануй себе, ти ж знаєш, зброєю не зупинити тих диваків, та й чи ожили вони – ми теж до пуття поки не розуміємо. Нам треба за ними простежити, це зараз набагато важливіше, можливо хоч на якісь питання отримаємо відповіді, – Іриней говорив спокійно і переконливо, аби достукатися до неї та принаймні ще дужче її не розбурхати. Але поки не надто й допомагала ця його тактика, слідча лише сильніше стиснула пістолет в руці:

– Геть з дороги! Вони вбили їх… Вони їх вбили, а ти мені про якісь питання розповідаєш?! – в очах Каї стояли сльози, проте вона не плакала, Кая несамовито тремтіла, хоч і всіма силами намагалась придушити своє тремтіння, рішуче налаштувавшись пристрелити ожилих мерців.

– Слухай, не гарячкуй, бо опечешся. Іриней діло говорить, ти їх все одно не вб’єш, від них шматки лишилися, а вони он гуляють, як так і треба, – Аріадна теж підійшла і на всяк випадок стала попереду.

Іриней, звісно, вдячний був за підтримку, але не такими прямими словами, він вже й забув, що за ними Аріадна до кишені не лізла ніколи.

– Я знаю, тобі болить, та обіцяю, що ми помстимося за твоїх колег. Я цього так просто не залишу, Каю. Проте, аби ми дійсно могли помститися, і не опинились бозна-де, спочатку варто дізнатися, що пов’язує хлопців з туманом, чому та як вони повернулися з того світу, гаразд?

Дівчина важко дихала, на її обличчі хіба не вищир з’явився, Іринею вже почало здаватися, що вона вистрелить прямісінько в нього. Аби тільки не в людську частину, бо її зцілити буде не так і просто. А це відверто дратувало химеру, адже в примарному місті небезпек для нього майже не існувало. У вимір людей він являвся тимчасово, здебільшого у вигляді примари, та як тепер для нього все тут складатиметься, нікому не передбачити. Однак не хотілося б Іринею померти від кулі, подібна банальна смерть точно не для нього. Єдина у світі міжвимірна химера з ексклюзивними силами загинула від звичайної кулі… Ганьба якась. Але роздуми чоловіка про можливу смерть від руки слідчої перервав Лад:

– Не хочу сильно вас лякати, але ті двоє повернулись з галявини. І не забувайте, що ми з Аріадною без наших сил, допоможемо лише бойовими навичками. Проте, якщо ті хлопці – примари…

– …наші навички – до дупи, – Аріадна випередила свого побратима з висновками.

Всі розвернулись, загадкові незнайомці здавалися цілком нормальними, нічого не виказувало, що частини їхніх роздертих тіл нещодавно лежали в морзі. Один з них тримав щось схоже на здорову залізну миску, а інший водив руками, збирав якісь трави й складав їх туди.

Іриней почав потроху здогадуватись, що відбувається, однак аби підтвердити чи спростувати свої здогадки, треба було підійти ближче.

– Що вони роблять взагалі? – Іван вийшов трохи вперед, але все одно нічого не зрозумів.

– До ритуалу готуються.

Вартовий розгублено вдихнув, розмірковуючи над словами Іринея.

– Туман, до речі, теж на місці стоїть і не рухається, це вони його стримують?

– Не зовсім, Аріадно. Гадаю, що хлопці його викликали раніше, прив’язавши до себе магією, а тепер прибули, щоб провести ритуал і завершити почате.

– Може ти забув, але вони трохи мертвими були, їх пошматували днями, а тумани й до цього з’являлися, коли б ті небіжчики встигли їх до себе прив’язати? Поки сюди прямували, чи що? І чому вони нас не бачать?

– Чого ж, бачать. Але ми їм не цікаві, вони з минулого і повернулись, власне, заради ритуалу.

Купа очей вперлася в Іринея, навіть Кая нарешті поглянула на нього, не зовсім тямлячи, куди він хилить.

– Може поясниш, що ти таке мелеш? – Аріадна помітно дратувалася від того, що геть нічого не второпала.

– Туман якимсь чином плутає час, вириваючи з часового плину події та людей. Гадаю, ніхто з тих двох не оживав, хлопці прибули з минулого.

– Та яка вже різниця, звідки вони там прибули, ці паскуди вбили невинних людей! Про що мова?! – сльози все ж покотилися по щоках Каї, вона спробувала вирватись, однак Іриней її міцно тримав.

– Пробач, але я нікуди тебе не відпущу. Годі, Каю, зберися, нам потрібен твій світлий розум.