Глава 22. Аріадна.

– В сенсі вони зникли обидва?! І ти мені тільки зараз про це говориш?!

Марія стала білішою за крейду, аж здригнулась від крику Аріадни, ледь наважившись увійти до її кімнати.

– Та я одразу до тебе прибігла, як тільки виплуталась з туманного коридору.

Проте Аріадна її, ніби не чула:

– І що означає: хлопці трохи не порозумілися?! Як це?! Чого?!

Та Марії, здається, набрид крик вартової, вона гучно видихнула і склала руки одна на одну:

– Тобі видніше, чого вони не порозумілися, хіба ні?

Аріадна добре розчула в голосі провідниці докір. Їй кортіло послати Марію якнайдалі, однак та подобалась Іванові, тож вартовій зовсім не хотілося через це побити з новим побратимом горщики.

Вона дістала свій мобільний і декілька раз зателефонувала Олексі, почувши набридливе: «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності», загарчала й сховала телефон назад до кишені. Аріадна несподівано розвернулася та впевненими кроками попрямувала до виходу.

– Де ти йдеш? – Марія швидко підскочила до неї, на мить зупинивши цю нестримну фурію.

– До «Кола долі» йду. Нехай повертає мені сили, раз таке трапилось.

– Але ж ти розумієш, що раніше закінчення вашого з Ладом покарання, ніхто сили вам не поверне? Ви маєте засвоїти урок.

Аріадна дивилася на Марію і відчувала, як в неї стискаються руки в кулаки. Їй і без того непросто було, а від повчань дівчини тільки гірше ставало.

– Повертайся до себе, Марію. Як вдасться щось з’ясувати, я тобі обов’язково повідомлю, – вартова пішла геть попри вмовляння провідниці не чіпати «Коло долі». В Аріадни кипіла кров, вона й уявити боялася, де Іван та Олекса можуть зараз бути. Чи живі вони? Чи в безпеці? Хоча, якщо їх перемістили кудись тумани, то про яку безпеку може йти?

Вона увійшла до великої зали, де знаходилось Коло, наблизилася і вклонилась, а потім пошепки звернулася до нього. Від хвилювання Аріадна часто ковтала, бо в горлянці пересохло так, наче вона пустелею мандрувала. Її долоні спітніли від знервованості, жінці здавалось, що вона втрачає купу дорогоцінного часу. Аріадна розуміла, що з її боку надто сміливо та нерозсудливо просити «Коло долі» повернути сили, проте іншого виходу вона поки не бачила.

Звичайно, Коло чекало на неї, як тільки вартова підійшла ближче, воно й запалало сильніше, зачаровуючи своїми барвами та могутністю.

– Я прошу тебе, дозволь врятувати Олексу з Іваном, дозволь вирушити на їх пошуки, поверни мені мої сили, поверни хоча б до того, як я їх знайду.

– Ти не зможеш їх знайти, Аріадно. Тумани поглинуть і тебе, – його голос пройшов крізь неї, в тілі миттєво відчулося тепло.

– А може й ні. Може комусь з них потрібна допомога. Не хочеш відпускати мене одну, то хоч з Ладом чи ще з кимось відпусти, благаю! – Аріадна ще ніколи в житті не почувала себе настільки безпорадною. Їй не доводилось просити повернути сили, бо в неї і не відбирали їх жодного разу.

– В цьому вже немає потреби.

У вартової похололо в спині:

– В сенсі? З Олексою чи Іваном? Чи з обома? Як…? Але ж…? – їй було складно вимовити бодай слово, Аріадні взагалі почало здаватися, що вона зараз втратить свідомість.

– Сама подивись.

Вона розгубилася, геть не зрозумівши почутого.

– Видихни, опануй своє хвилювання, звільнись від зайвих думок та емоцій і зазирни всередину себе.

– Навіщо? – Аріадна нічого не могла збагнути, продовжуючи сердитись, що замість того, аби рятувати хлопців, їй не сили повертають, а говорять, аби вона зазирнула всередину себе. Для чого це потрібно? Хіба час на розмови зі своїм внутрішнім «Я»?

– Зазирни й знайдеш відповіді на власні запитання.

Що було робити? Хіба з «Колом долі» посперечаєшся? Аріадна заплющила очі, глибоко видихнула та спробувала вгамувати шквал думок. Нерви аж гуділи, проте вона вперто намагалася розслабитись. Спочатку зовсім нічого не виходило, тиша тиснула на неї, тож і зосередитись не вдавалося.

– Зверни увагу на своє дихання, – Коло підказало їй, однак Аріадна могла думати лише про те, що краще воно б повернуло їй сили. Але замість цього «Коло долі» якраз і прочитало її думки:

– Краще, якщо ти все ж звернеш увагу на своє дихання.

Аріадна здригнулась, завжди здригалась, коли воно читало її думки. Лад часто повторював, що, мовляв, стільки років минуло їхньої служби на посаді вартових «Кола долі», а вона й досі не звикла, що її думки, як на долоні. Та й не тільки думки, все життя, мов на долоні.

– Просто з цікавості, тобі було відомо, що мені подобатиметься перевертень?

– Як один з варіантів твого майбутнього – звичайно. Однак не забувай про вибір, його ви всі робите самі. Навіть, коли брешете собі.

– Аріадна вже хотіла було запитати про той вибір, але останнє речення збило її з пантелику:

– Це ж хто бреше собі? Я, чи що?

– Ти сама повинна знайти відповідь на своє запитання. Тільки спочатку пригадай, що почуття бувають різні, тож і силу вони також мають різну. Ти боїшся і це нормально. Зазирни всередину себе, побудь наодинці з собою і ти все зрозумієш.