Глава 20. Кая.

Кая чула, як в неї стукало серце. Тільки-но вона побачила на порозі чоловіка, він одразу здався їй знайомим. Звичайно, слідча згадала про той страшний випадок, Іван же був її колегою. Перевірила інформацію в Інтернеті на мобільному й ось, власне, відповідь. За маленьким виключенням – він сидів поряд живий, ніби звичайна людина.

Насправді Кая відчувала слабкість, надто багато емоцій заполонили її серце, вона вже збиралась піти геть, проте неочікуваний гість змінив усі задуми. Кая не могла не з’ясувати, хто такі – ці вартові «Кола долі»? Хто така Аріадна? І взагалі, хто таке – те Коло? А ще тумани. Раз Іван прийшов про них поговорити з Іринеєм, значить йому стовідсотково щось відомо.

– Розкажіть мені все. Я хочу знати цілком все.

– Навіть про мене? – Іриней трохи гнівався, цього не можна було не помітити, але дівчина гнівалась на нього набагато більше. Вона боялася почути, що Іриней – якесь чудовисько, що вбиває людей. А раптом це дійсно так? Якщо Кая нещодавно поцілувалася з кимось подібним до упирів, а то й ще гіршим за них, вона цього не витримає…

– Ні. Про тебе ми поговоримо згодом, боюся, в мене голова лусне від кількості ТАКОЇ інформації.

– Як скажеш. Іване, розповіси про себе й «Коло долі»? О, і про Аріадну не забудь, а то Кая вважає її моєю дівчиною.

– Оце вже навряд, Аріадна… поки ні з ким не зустрічається.

– Вона теж – вартова?

Іван кивнув.

– Ви – належите до світу магії?

– Саме так, – Іван почав розповідати Каї про Коло, про вартових і про їхнє призначення.

З кожним наступним реченням у дівчини вибухали зорі всередині, щоразу народжуючи нові Всесвіти таємних знань. У Каї в голові не вкладалося почуте, невже це все правда? То відьми, упирі, привиди й те, що гарчить в туманах, лише квіточки?

З очей покотились тихі сльози, які вона поквапилась витерти. Якщо Кая і плакала, то майже завжди робила це непомітно, аби ніхто їй тим не дошкуляв. Однак цієї миті навіть присутність чоловіків не зупинила крихітні солоні цівки, надто сильним було приголомшення від правди, яку розкрив Іван.

Краєм ока вона бачила, що Іриней напружився, він би хотів її втішити та заспокоїти, але, мабуть, збагнув, що Кая цього зараз не захоче і стовідсотково відштовхне його. Дівчина і сама до пуття не розуміла, чи залишилась до нього хоч якась довіра? Він – пов'язаний з магією! Як їй взагалі до цього ставитись тепер?

– Ну, власне, ось і все, що я поки можу розповісти про вартових. Ми боронимо Коло, а воно долі кожної живої істоти та кожної ери у світі. Аріадна – дійсно моя сестра, ми з нею в одній команді. Нам всім не дають спокою ті дивні тумани, але про них майже нічого не відомо. Ми знаємо, що існує певна плутанина в часі, що вони подорожують між вимірами, здатні блокувати магію та можуть переміщати інших. Дістається всім, людям також. Тільки як їх зупинити, хтозна, іноді мені здається, що й саме Коло цього не знає.

– За твоїми словами це «Коло долі» – надзвичайно могутнє, тож хіба воно може не знати про таке?

– Звісно. Уяви собі, що ти керуєш величезною фірмою з тисячами людей. Ти знатимеш, коли хтось один з них, скажімо, не вийде на роботу?

Кая махнула руками, тут Іван мав цілковиту рацію, за такими речами керівник з його прикладу точно не вслідкує.

– А що тобі відомо, Іринею?

– Я поки не зміг визначити, до якого саме виміру останні жертви переміщалися, але у древніх текстах згадується про суміш, яку залишає по собі туман, а вона потім загадковим чином зникає, бо насправді не звідси, – Іриней зробив декілька ковтків свого чарівного чаю. – Ймовірно, тумани належать до іншої реальності, а, можливо, навіть і часу. Не впевнений, що вони є провідниками, ліпше самі ж звідкись і переміщаються. Не факт, що їх не використовують, як маскування. Може комусь потрібно, аби саме на них була спрямована вся увага, однак справжня мета – полягає геть в іншому.

– Не знаю, в тумані мені явився мій покійний брат, принаймні так себе назвав, він повідомив, що тумани якраз і є провідниками між вимірами.

Іриней примружився, а потім попросив розповісти про це детальніше.

В Каї почали закипати мізки, вона слухала розмову двох чоловіків і відчувала себе морозивом, що тане на сонці. Тільки от слідча танула від купи інформації про магію, від якої весь час намагалася триматись якнайдалі.

– А це взагалі дивно, – історія вартового збентежила Іринея. – Шкода, що ти не пам’ятаєш, чи являвся тобі твій покійний брат за життя, знати б, як давно його нема.

– Я можу дізнатися, – нарешті й Кая змогла втрутитись. – Вона знову скористалася мобільним Інтернетом та знайшла декілька статей про сім’ю Степових. – Ігор та Іван Степові, обидва працювали в слідстві й були вбитими відомим бізнесменом Максимом Заріцьким.

– Виходить, мій брат – теж був слідчим? – Іван на мить замислився про щось своє, а потім зиркнув на Каю таким поглядом, ніби натякаючи, що хоче знати ще, проте швидко схаменувся. – Схоже, тумани загрожують в першу чергу саме людям, Аріадна сказала, що декілька раз після них знаходили людські жертви.

– Ну, принаймні точно не всім. Я ж повернулася з іншої реальності жива. Так, фактично я могла бути роздертою упирем, однак він – явно не те створіння, що видає настільки потужне гарчання в тумані.