Глава 13. Іриней.

Іриней зрозумів, що Кая віддалилась, тільки відчувши холод перед собою, він і поштовху спочатку не помітив. Кожна клітинка його тіла пекла в гіпнотичному бажанні продовжувати шалений поцілунок. Чоловіка огорнула непідвладна пристрасть, він сам від себе такого не очікував. Іриней справді не збирався цілувати Каю, вона, звичайно, приваблива, однак не підпускає до себе, а навіщо йому зайвий клопіт. Щоправда, раз таки послабила міцні замки, коли попросила про допомогу, тоді слідча прочинила дверцята до своєї чутливої душі.

Він геть не тямив, що на нього найшло, Іриней завжди контролював кожну секунду, а тут – просто як вкололи наче щось. Миттєвий спалах, несамовите бажання, один стрімкий рух – і він вже володіє її вустами.

- Ти що робиш?! Геть здурів?! – Кая аж до свого столу відійшла, дихаючи глибоко й нерівно. Вона сперлася на нього руками, які добряче тремтіли. Кров з пораненої губи замастила її рот та підборіддя, зараз Кая нагадувала наречену вампіра. – Що? Це? Тільки-но? Було?

- Пробач. Не знаю, як так вийшло, сам не збагну, який ґедзь мене вхопив. Ти так близько знаходилась, що…

- А ти всіх цілуєш, хто близько до тебе знаходиться? – в неї зривався голос, дівчина ніяк не могла приборкати своє схвильоване дихання, так само як Іриней не міг заперечувати, що йому подобалося це її дівоче збентеження. Такої реакції на свої поцілунки він ще не отримував та і вирватися з тенет його особливої влади було складно, принаймні ще ніхто не відбігав, як от щойно Кая.

- Та ні, звісно. Кажу ж, сам не тямлю, що сталося. – Він зрештою перевів подих. – Заклеїш мені губу? А то я он і тебе у свою кров замастив. – Подумки Іриней ще раз вилаяв Андрія, це ж треба було тому паскуднику поцілити саме в людську частину, з нею він вже нічого не вдіє, навіть не зцілить, бо у Каї одразу ж намалюється купа запитань. – То як? Заклеїш?

Дівчина сумнівалась, не знаючи, що далі робити, Іриней чудово бачив, як вона сама собі наказувала приборкати власні емоції. Зрештою Кая продрала горло, випросталась і спокійною ходою підійшла до чоловіка:

- Щоб такого більше не було, зрозумів мене?

Він знизав бровою, уважно розглядаючи її рум’янець на щічках, за інших обставин, якби Кая зустрілася йому в примарному місті, чоловік би цілком впевнено міг припустити, що вона ще і не цілувалась як слід. Але у світі людей подібне навряд можливе. Тут досить часто володарює хіть, Іриней, звісно, нічого проти неї не мав, але йому більше подобалась палка і довга пристрасть.

- Щось я не чую відповіді?

- Добре, Каю, у мене і в думках не виникало ще раз тебе цілувати.

Дівчина застигла з пластиром в руках, вона кумедно примружилась, а тоді знову нахилилася до вуст Іринея. Коли слідча торкнулась пальцями його шкіри, чоловіку здалося, ніби холодні вогкі бурульки притулились, вона й досі добряче нервувала.

- Готово. Вже нічого не біжить. До речі, твоє підборіддя теж у засохлих плямах крові, тому ходімо вмиватися, а то Ігор Антонович нас точно з’їсть.

- Та ні, моя кров його стовідсотково не задовольнить.

Кая на декілька секунд застигла, знову примружившись з підозрою:

- Часом ти так говориш, що мені вже починає здаватися…, а втім, неважливо. Ходімо вмиватись.

Іриней тепер подумки сам себе лаяв, чогось він все ніяк не наважиться прямо тицьнути носом Каю в надприродне, а то, бачте, вона вже всі крапки розставила і після розслідування хоче з ним попрощатися. Взагалі його не на жарт гнівила її несправедлива позиція щодо співіснування магічних істот та людей. Іриней би міг зрозуміти слідчу, якби вона ніколи не зустрічала інших створінь, але дівчина керувалася не страхом, а дивним переконанням, що тільки люди мають право жити в цьому світі. З чого Кая вирішила, що він лише людям і належить?

- Іринею! Іринею, ти чуєш мене?

Чоловік здригнувся, він так глибоко пірнув у свої роздуми, які з’явились через категоричність слідчої, що почув її тільки з третьої спроби.

- Я тобі даю висновок судмедекспертки, уважно ознайомся з ним, можливо, якась інформація і тобі знадобиться.

- Добре. А ти де зібралась?

- А я піду до Ігоря Антоновича, бо хочу пір’їну йому зрештою показати, а то вважає мене трохи «того». – Дівчина покрутила пальцем коло скроні. Вона так завзято вмивалась декілька хвилин тому, напевно бажаючи остаточно змити всі сліди поцілунку з Іринеєм, що передні пасма її волосся знову були мокрими.

Тепер йому ще й це не давало спокою, Каї реально взагалі не сподобалось? Невже вона зовсім не відчула тієї шаленої пристрасті? А тремтіла тоді від чого? А щоки, як тільки-но й повернули собі звичний колір, чого так палали? Як, сирий млинець, їй вдалося настільки швидко перемикнутись?

- Іринею! Ти мене вкотре не чуєш. Кажу, я пішла до начальника. А ти читай висновок, гаразд?

- Я то прочитаю висновок, будь певна, однак ти, на мою думку, зараз просто змарнуєш свій час.

- Дякую, що підказав, але це я вже сама вирішу. Читай! – дівчина взяла пір’їну та вирушила до свого начальника. Іриней похитав головою зі скептичним виразом обличчя, проте зупиняти її не став. Він з особливою пильністю почав вивчати висновок. Іриней уважно роздивлявся світлини, на яких були зображені понівечені частини двох чоловічих тіл, рани та ушкодження, нанесені жертвам невідомими чудовиськами, але не міг і близько намітити собі, хто на подібне здатен. Адже роздирали хлопців не з метою ними поласувати й точно не заради втіхи, ні, це радше нагадувало Іринею… помсту. Тільки навіщо невідомим чудовиськам так мститися людям – теж можна лише здогадуватись.