Футбол

Футбол. Немає нічого більш англійського.

Величезний екран приковує увагу всіх відвідувачів (а часом і майстрів) салону манікюру та педикюру, куди заходжу я. Мене просять трохи зачекати, і я вмощуюся в кріслі біля каси.

Половина клієнтів сидить за столиками ліворуч, друга — у глибоких кріслах із ванночками для ніг — праворуч. Працівники салону, вони ж і власники — одна велика в’єтнамська родина — зосереджено працюють.

Зазвичай тут спокійно, навіть коли людно. Високо на стіні висить великий телевізійний екран із заставкою з червоних троянд, грає музика, ймовірно теж в’єтнамська — я не розуміюся на азійських мовах.

Сьогодні цей екран — величезна зелена пляма. Бо в салоні дивляться футбол.

— Штанга-а-а! — виходить із себе спортивний коментатор, і я починаю вникати в те, що відбувається.

Родина власників перекидається незрозумілими ремарками, поглядаючи вгору, але від клієнтів не відволікається. Ті — менш стримані. Жінка в найближчому до мене кріслі підстрибує й крутиться. Ловлю себе на тому, що теж повертаю погляд до екрана. До футболу я зазвичай байдужа, але атмосфера затягує. Одразу згадуються походи з батьком на стадіон «Чорноморець» і всепроникне «електричество» вболіваючого натовпу.

Невже післяматчеві пенальті? Назв команд звідси не розібрати, але чудово видно, як до встановленого на точці м’яча підходить гравець. Салоном прокочується хвиля напруження. Клієнтка ліворуч вириває руку в майстра: «Почекай!». Інший майстер (на педикюрі) «вгризається» в литки своєї підопічної в якомусь надто інтенсивному приступі масажу, дивлячись при цьому туди ж — на екран.

Гравець підходить до м’яча, невеликий розбіг, замах ногою і… зупиняється. Передумав? Гучний вдих, один на весь салон, забезпечує таку тишу, що чути шум води, яка бурлить у ванночках біля крісел… Але рух на екрані одразу відновлюється: поворот, неочікуваний удар, гол і перемога!

Загальне дихання нормалізується. У салон повертаються різноманітні звуки. Майстер ліворуч просить клієнтку повернути руку — їй треба продовжувати роботу.

— А ви де будете дивитися? — мене запрошують до столика й чекають відповіді. Виявляється, за дві години грає збірна Англії, і «де» — питання не риторичне. Усі спортивні паби на такі події бронюють заздалегідь. Це популярніше за найрозкрученіші ресторани.

— Та я й не збиралася…

— А! Значить, удома. Я теж спробую встигнути, — мініатюрна дівчина сідає навпроти. Зазвичай вона представляється всім як Ніколь, але я вже давно знаю, що насправді її звати Хам-Нюм.

Мені не хочеться засмучувати Хам-Нюм своїм небажанням дивитися футбол і вдома, тому я чемно киваю, і вона береться до роботи. А я прислухаюся до цікавого діалогу за сусіднім столиком: майстер виконує спецзамовлення — манікюр з узором. Усміхаюся. Червоний хрест на білому тлі — емблема збірної Англії. Одразу зрозуміло, де його клієнтка збирається провести вечір.

Це ж футбол.

04.12.22

P.S. До речі, поки я писала цю замальовку, Англія виграла 3:0. А з вами, дорогі читачі й супутники, я поки що прощаюся. Ми ще пройдемося лондонськими вулицями. Згодом. Якщо все у нас складеться добре.