Останній день літа

Сьогодні останній день літа — у нас почалося міжсезоння. Додаток «Погода» тепер марний. Температура +20 °C, кажете? А я посперечаюся. На сонці — значно спекотніше. У тіні — значно прохолодніше. Як же вдягатися? У таку погоду вибір між майкою й курткою стає підкреслено індивідуальним рішенням кожного, але веселих барв на вулицях помітно меншає — все ж верхній одяг віддає перевагу практичним відтінкам.

Особисто в мене такі зміни натовпу викликають відчуття нестачі. Можливо, тому я сьогодні йду ніби прив’язана до жовтої плями чужої сукні. І що довше дивлюся на спину молодої стрункої китаянки, на плечах якої, мов на вішаку, бовтається цей балахон, то більше мене дивує її худорлявість. Високі китайці трапляються у нас часто, але така тендітна конституція — рідкість. Природна даність чи продуманий образ?

Для жінок не секрет: щиколотки здаються особливо тонкими на контрасті з широким взуттям, а малинові кросівки цієї дівчини якраз особливо широкі. І сама сукня «розрізає» ногу подолом на найвужчому місці гомілки. За правилами моди (якими я нехтую, але теорію знаю) це сприяє візуальному подовженню силуету.

Крім того, сама сукня — на два розміри більша, ніж треба, — розкльошена й, будучи пошитою з дуже тонкого матеріалу, легко розлітається під час кроку. Комір — під горло, рукав — ліхтарик… Тобто про фігуру людини, схованої під таким чохлом, можна лише здогадуватися. Особливо зі спини.

Дівчина, ніби відчуваючи мій погляд, поправляє на плечі червоні ручки вицвілої полотняної торби, куди за бажання міг би вміститися невеликий чемодан, і звертає за ріг. Не проґавити! У неї неймовірно довгі ноги й тому — широченний крок.

На щастя, за поворотом яскраву жовту пляму знайти легко. Мені пощастило: нам по дорозі. Дівчина злітає вгору сходами в потрібному мені напрямку. Між нами кілька людей і вітер. Різкий і, як мені здається, теж зацікавлений у легких широких сукнях…

Ох, як я боюся вгадати, що зараз станеться! Боїться й хлопець, який піднімається сходами просто переді мною, на кілька сходинок нижче нашої китаянки. Адже вона ж притримає свою сукню ззаду, правда?

Ні.

Дівчина занадто захоплена екраном свого телефона, і нічим не стримуваний поділ її повітряного вбрання злітає над головами всіх нас, хто йде позаду. Молодий чоловік ледве встигає відвести очі, а я — не встигаю… і бачу довгі джинсові шорти.

Ось вона, причина її нескромності. Дівчині немає сенсу притримувати сукню, бо це — не сукня, а плащ.

Тихенько сміюся. Переважно дивлячись на палаючі щоки хлопця, який уперто дивиться собі під ноги й так і не зрозумів, що перед ним верхній одяг, який може розлітатися від вітру скільки завгодно, нічим не загрожуючи репутації власниці.

Їх давно вже немає в полі мого зору, але колір цієї сукні так щільно засів у моїй голові, що око вихоплює з навколишнього ландшафту все жовте. Закріплене на стовпі дорожнє попередження. Задній номерний знак автомобіля, що проїжджає повз. Кнопку на пішохідному переході. Наклейки на припаркованих орендних самокатах. І навіть фургон, що блимає аварійними вогнями. Сам фургон не жовтий, але вогні, вогні… І навіть кафе, повз яке я проходжу щодня, не звертаючи уваги на назву, прикрашене вивіскою того ж кольору.

Барви відходячого літа.

31.08.2022