Будівельники

Насправді під збірним терміном «будівельники» я зараз маю на увазі не лише тих, хто зводить будинки, а й тих, хто проводить зв’язок і лататиме дороги. Тобто людей у яскравих жилетах і касках. Сьогодні я стикаюся з ними з самого ранку.

З першим довелося поспілкуватися просто на виході з дому. Річ у тім, що в сусідів ремонт, і їхня бригада наполегливо вибиває з нас будь-яке терпіння вже понад місяць. Молотки, особливо відбійні, страшенно лякають мого кота — почувши їхній рев, він на напівзігнутих лапах пірнає у спальню, а там — під ліжко. Ми припускаємо, що він приписує ці звуки грізному дикому звіру (що, між іншим, не так уже й далеко від істини щодо відбійного молотка).

Отже, натрапивши вранці на серйозного робітягу з мішком цементу, я вирішила поцікавитися. Не про кота, звісно, а про пожежну сигналізацію, яка спрацьовує від трясіння стін. Це ціла проблема, там централізований пульт, біда… Мене вислухали й одразу спитали: — І що? Причому так просто, що я миттєво зрозуміла: власне, нічого особливого. Це їхня робота. Будівельники взагалі народ манерами не обтяжений, але загалом дружній. Перепитала, як довго це ще триватиме, і, почувши відповідь «днів п’ять», попрямувала до метро, не запам’ятавши ні голосу, ні обличчя під каскою.

Феномен форми — вона усереднює, ви помічали? Розмиває обличчя. Лікар, поліцейський, пожежник, будівельник. Визначивши поличку, на яку можна «покласти» незнайомця, голова заспокоюється. Моя — точно. Будівельник, ставимо галочку, йдемо далі. Рефлекси, щоправда, іноді спрацьовують інакше. Наприклад, коли звідкись згори зі риштувань тобі присвистують, підкидаючи сальненький жарт чи сумнівний компліментик (типу «глянь, яка краля!»), тут і спина випрямляється, і хода, пришвидшуючись, летить, і підбори цокають майже невагомо… Звідки що береться. Про це, звісно, не прийнято говорити. Треба поспішати повз із серйозним обличчям. Ще не вистачало реагувати на «компліменти» будівельників! Ні-ні!

Ось, до речі, прямо по курсу ще двоє. Порпаються на розі біля відкритого люка з дротами. Навколо них — тимчасові пластикові бар’єри, як при всіх ремонтних роботах. У рамках добрих манер поспішаю проскочити повз: цок-цок-цок… Але щойно я минаю цю парочку, за спиною лунає гуркіт і дзвінкий дівочий сміх. Не можу не озирнутися! Виявляється, один із бар’єрів упав. Разом із ним упав і один із будівельників — просто на п’яту точку. Може, невдало сперся, і бар’єр не витримав його ваги? Каска відлетіла вбік, явивши світові темну шкіру, важку щелепу й молодіжну бандану з черепами. А хто ж сміється?

У цей час другий будівельник теж знімає каску, мабуть, із солідарності, і виявляється напрочуд милою дівчиною. Зібране в довгий хвіст руде волосся, заховане до того під каскою, звільнившись, блищить на сонці.

— Ти не забився? — сміється вона й подає йому руку. І цей голос, точніше «акцент приватної школи», і інтонація, і елегантний жест… Усе це повністю вибиває мене з тієї колії, де є люки, дроти й жилети. Це що за «Принц і злидар»?

Хлопець відповідає, дівчина допомагає йому підвестися. Ей! Мені теж потрібна допомога, бо я теж ушиблася! Точніше, ушибилося (чи взагалі розсипалося на друзки) моє уявлення про «будівельників». Я ж тепер зазиратиму під козирки їхніх касок — точно знаю. А як же мої «манери»?

До слова, увечері дорогою додому мені довелося пройтися торговим центром, де зараз триває великий ремонт. Як я й передбачала, з усіма будівельниками, що траплялися мені на шляху, я примудрилася зустрітися поглядами. Ми ввічливо усміхалися одне одному, і мені не дісталося жодного сального жарту. Ба більше — мені навіть двічі поступилися дорогою.

18.01.2022