Ілюмінація

Сьогодні Святвечір. Ялинки, подарунки й гірлянди, гірлянди… Лондон, а особливо його центр, справді тоне у вогнях. Хочете відчути, як це — коли просто на вас із неба падають зорі? Пройдіться Оксфорд-стріт. А потім зануртесь під полог ангельських крил, якими накрита вся Ріджент-стріт аж до повороту на Портленд-Плейс. А там? А там усе, як завжди, і не менш різноманітно — тільки встигай помічати.

Учора близько четвертої, коли тільки починало темніти, я поверталася Портленд-Плейс із роботи. Не знаю, чи ви помічали, але є в добі такі п’ятнадцять хвилин, коли заломлюється світло. У кіношників цей період називається «режимом». Якщо не користуватися спецефектами, саме в цей час на плівці вийдуть сутінки. Так «бачить» лінза. А ваше око й далі бачить денне світло, тільки всі вогні чомусь горять яскравіше, сяють і променяться. Я обожнюю проводити цей час на вулиці. Бо поворотники машин, що проїжджають повз і ще не ввімкнули фари, мерехтять не гірше за різдвяні гірлянди, а світлофори й зовсім схожі на феєрверки.

Але на Портленд-Плейс є й інші вогні. Біля монументальних під’їздів білокам’яних будинків збереглися старовинні ковані ліхтарі, які колись були газовими. Ось круглі, пів метра в діаметрі, на низьких приземкуватих колонах по обидва боки сходів, що ведуть до входу з консьєржем. Горять тьмяно, серйозно. Ось видовжені, більш звичної форми, що розширюються догори, не менші за розміром, але простіші й світять яскравіше. Ось довгі й вузькі — що за химерна геометрія? Придивляюся: будівля молодша, у стилі ар-деко. Тут є не тільки ліхтарі біля першої сходинки, а й стельова лампа-багатогранник над дверима. А через дорогу?

Вулиця Портленд-Плейс за лондонськими мірками широка, її проїжджа частина навіть розділена посередині острівцем зелені. На ньому — пам’ятники й ліхтарі. Останні — «рогаті», коли на одному стовпі по два ріжки, але чомусь не горять. Зате горять інші, на тротуарі, теж старовинні, ковані, на височенних стовпах: кому потрібне світло на рівні третього поверху? І я говорю про незвичайні поверхи — вікторіанські, які інколи можуть похвалитися й п’ятиметровими стелями. Тож про висоту цих ліхтарних стовпів мені навіть дивно здогадуватися. Але красиво.

Ще один неочікуваний елемент ілюмінації: біля входу до чергового під’їзду світиться вогниками підстрижений під кульку буксус у кадці. Густо обвитий по колу новорічною гірляндою, тепер він сам — круглий ліхтар. У «режимі» ще чудово видно, наскільки зелене його листя, але лампочки вже сяють зірочками.

Так-так-так, а ще? Невже, відійшовши від Ріджент-стріт на десять хвилин пішки, ми більше не зустрінемо нічого різдвяного? Звісно, зустрінемо!

Ось, наприклад, фронтальний білосніжний балкон, що поєднує численні колонадні фасади. Він заставлений ялинками — різними, не дуже великими й не дуже рівними, але щедро всипаними лампочками. Ледь проглядаючи крізь «кеглі» балконної огорожі й стирчачи над нею тільки верхівками, вони створюють дивовижний ефект: ніби хтось прикрасив гірляндами ялинову поросль у глибоких заметах.

Різдвяна казка. А коли остаточно стемніє, мене чекає пов’язаний із Різдвом сюрприз! Не Санта, якщо ви подумали, але не менш довгоочікувана зустріч. Я нарешті познайомлюся з котом, який регулярно будить мене ночами серенадами. Що ж у цьому різдвяного, спитаєте ви. А те, що сусіди поверхом нижче на Різдво прикрасили внутрішній сад вогнями, які допомогли мені розгледіти мого трубадура. Рудий! Чи варто було сумніватися?

Він і зараз кричить, до речі, ніби відчуває, що я про нього пишу. Може, кличе. Піду-но зроблю кілька фотографій.

24.12.2021