Вікна

Я люблю заглядати у вікна. Це може здатися нескромним, але це цілком нормально: якщо штори не зачинені, вас запрошують дивитися. Вітальня з еркерним вікном, що виходить на вулицю, — це візитівка родини, і вмебльована вона саме так, як сцена, що найкраще характеризує п’єсу. Тобто вона й існує в надії на те, що ви на неї поглянете. Адже той, хто не хоче уваги глядачів, не стане підіймати завісу, правда?

Звісно, за цим ставленням стоїть ціла філософія — така сама, як та, що стояла за періодикою в часи, коли новини ми читали в газетах, а не з екранів ґаджетів. Ви могли обирати, до кого примкнути. До тих, хто принципово купує газети й, прочитавши, залишає їх на сидінні в метро чи на лавці в парку. Або до тих, хто принципово не купує і читає лише те, що залишили послідовники першого принципу. Причиною була комбінація чинників, серед яких було все що завгодно — я розпитувала! — включно з підтримкою зелених насаджень планети.

Так само й вікна. Так, англійці живуть «напоказ», але не всі. Вікна «скромних» зачинені ставнями — простими або колоніальними. Іноді роликовими чи фіранками — тільки не тюлевими, ні-ні, це вірна ознака східноєвропейської присутності.

Англійці радше вивісять у вікні якесь макраме — як демонстрацію вдалої покупки на блошиному ринку. Це, до речі, дуже по-англійськи — поєднувати дороге з дешевим. Якщо річ здається тобі прекрасною, неважливо, скільки вона коштує: купуй і виставляй напоказ, бажано в дорогій рамці. Якщо ти дотримуєшся цієї філософії, звісно.

Сьогодні я гуляю однією з вулиць Західного Лондона, де вікна перших поверхів (бельетажу й цокольного) якраз і відображають різницю філософій.

Про скромних господарів і їхні зачинені вікна говорити нецікаво, хіба що іноді трапляються брудні й занедбані, криво завішані якоюсь подертою простирадлою — от тоді цікаво: що це за феномен?! Але значно цікавіші ті вікна, які запрошують погляди перехожих усередину.

Подивимось-подивимось!

Ось письмовий стіл просто в еркері, на ньому кольорові олівці у склянці й листівки, розставлені, як маленькі книжечки. Мінімалістичні меблі. Дуже непогано, молодіжно й артистично.

Ось старовинні дивани, книжкові полиці, дзеркало над каміном, важкі килими й декоративні масляні лампи просто на підвіконні. Абсолютно точно лампи тут для нас — що ще робити на підвіконні керамічним посудинам, давно непридатним до використання за первинним призначенням, окрім як хизуватися перехожим: ми — антикваріат.

Ось за робочим столом трудиться подорослішалий Гаррі Поттер. Стрижка, окуляри, постава хлопчака, що виводить пером уперті закарлючки. Він підіймає очі й усміхається — точно він!

А наступне вікно — вікно архітектора. Його стіл видно повністю, бо поверх цокольний, тобто ми дивимося згори. На столі величезний кресленик, рейсшини, олівці, і тут же здоровенний комп’ютерний монітор з відкритою графічною програмою, яка здивовано позирає на ці допотопні пристосування.

Далі — коробки, коробки… переїзд. В’їжджають італійці. Чую музику й їхні голоси, але не дивлюся. Може, в них так не прийнято. Вони ж іще не встигли повісити штори чи ставні, щоб позначити прихильність певної філософії.

До речі, не думайте, що спостерігаєте тільки ви! Зсередини за вами теж спостерігають. І не лише квіти й коти. Іноді й їхні господарі. Як-от цей кремезний чоловік, що сидить просто біля вікна поруч із кліткою з хвилястими папужками. Він проводжає мене поглядом і навіть підводиться в кріслі — йому заважають віконні клумби. Адже квіти не лише всередині, вони ще й зовні. Коти, до речі, теж.

Ось цей, брудно-білий, дуже старий. Навряд чи він відходить далеко від дому — можливо, він так і гуляє, сидячи на обшарпаному підвіконні, з яким чудово гармоніює.

Але старі будинки змінюються новими, і бажання підглядати одразу зникає. Що там побачиш? Яку візитівку? Тому я пришвидшую крок. Попереду ще багато вулиць, а значить — і сцен, і куліс, зазирнути за які буде значно цікавіше.

23.10.2021