Осінь

Про те, що почалася осінь, лондонці дізнаються з календаря. В іншому все як завжди. На сонці тепло. У тіні прохолодно.

Якщо не рахувати кількох спекотних днів, англійська осінь мало чим відрізняється від літа. Трохи частіше хмари ховають сонце. Вітер трохи різкіше смикає парасольку, яку ви дістаєте з сумки слідом за сонцезахисними окулярами. Дерева, як і раніше, зелені, а клумби залишаться строкатими й узимку. То чому ж тоді осінь? Чи не тому, що сьогодні вранці сіра білка, не боячись шуму машин, вибігла з парку на тротуар у пошуках їжі? Або ось: білосніжний пудель, підстрижений машинкою, гордо крокує в червоній попонці під колір куртки хазяйки по рідкісних калюжах. По-хорошому, йому вистачило б і власної шерсті, але з нею, мабуть, жарко в попонці, без якої ніяк, бо… осінь.

Цю тиху вулицю ніхто не переходить по зебрі. От і я дивлюся по боках — якщо порожньо, то йду. На протилежному боці бачу ще одну білосніжну собаку. Нестрижену. Красень ретривер, досвідчений і пухнастий, слухняно стоїть поруч із молодою хазяйкою. Навіть дивно, чому він такий білий — мав би бути в багнюці. Хазяйка нахиляється, нашіптуючи йому щось підбадьорливе, і вони рушають. Одразу стає зрозуміло, чому він такий чистий: він старий, йому не до біганини по калюжах, він кульгає й важко дихає. Хазяйка, спортивна й легка, підлаштовує свій крок під собачий і продовжує підбадьорювати друга: вони майже перейшли дорогу!

Добре, що їм близько. Біля шикарного під’їзду з римськими колонами хазяйка зупиняється в пошуках ключа. Собака сідає. І навіть не сідає, а напівлягає, розкладаючи задні лапи на плитці ґанку.

Ключ знайдено. Дівчина знову нахиляється до собаки, лагідно гладить, обхоплює поперек і впевнено підіймає на лапи. Підтримує ще кілька секунд, даючи другові звикнути, потім швидко відчиняє двері й терпляче чекає, поки пес переступить поріг.

Білосніжний клубок шерсті зникає за чорною монументальною дверима з бронзовим левом-колотушкою. От так. Осінь буває не лише в природи — у життя вона буває теж.

30.09.2021