Юродивий

Лондонське метро й жебраки — атрибути одне одного. Одне надає сцену, інші — виставу. Зазвичай це завчений текст, але дехто намагається ще й співати. І те, й інше відбувається голосно, тому після частих зустрічей із такими виконавцями решта пасажирів виробляє певну навичку ігнору.

Учора дорогою додому до мого вагона ввалився чоловік із величезною спортивною сумкою. Він щось кричав. Зазвичай я вмію «не чути», але цей сів просто навпроти. Потім обрав собі «жертву» — мого сусіда ліворуч — і спрямував на нього потік мови. Він не співав і нічого не просив, він читав якусь роль, голосно вимагаючи: «Якщо ти всемогутній Христос, пройдися по воді!» Або раптом: «Геть із очей моїх!» — і знову про Христа, про вино й воду… Як юродивий.

Молодий, довговолосий, нечесаний, біла м’ята сорочка вибилася з‑під сірих костюмних штанів, у руці — стаканчик кави.

Поки я нишком придивлялася до нього, він підскочив, ухопився за поручень у центрі, як танцівник за пілон, і перейшов на чистісіньку російську. Само собою, перша реакція — заперечення. Не вірю! Але за кілька секунд довелося визнати: цей «юродивий» вигукує в народ (прекрасно поставленим театральним голосом) якусь віршовану роль російською.

За загальним змістом я тоді припустила, що це уривки з лібрето мюзиклу «Ісус Христос — Суперзірка». Де натовп насміхається з Ісуса.

Щойно ми під’їхали до наступної станції, моєї, він замовк, підняв свою величезну сумку й став навпроти дверей у зібраному очікуванні. В принципі, я давно підозрювала, що він цілком нормальний і «дурника включає» навмисно, тільки не могла зрозуміти навіщо. Може, їде «зайцем»? І сподівається, що ніхто не захоче зв’язуватися з ненормальним, включно з контролерами? Навіть майнула думка запропонувати йому пройти через широкий турнікет разом зі мною — все ж його монолог мені сподобався.

Двері відчинилися, він вийшов із вагона, бадьоро попрямував до виходу зі станції, дістав із кишені iPhone, не з найстаріших моделей, мовчки приклав його до панелі — і турнікет відчинився, випускаючи його назовні. Тобто проїзд було оплачено. То навіщо ж був цей концерт?

Я йшла за ним і думала, що вперше за багато років мені хочеться заговорити на вулиці з незнайомою людиною. Але я зніяковіла. А тепер шкодую. Не тому, що не дізнаюся причини його дивної поведінки, а тому, що не запам’ятала повністю жодного рядка з того монологу — і тепер ніде не можу його знайти. Лібрето «Ісус Христос — Суперзірка» — близько, але не те.

29.07.2021

Facebook #лондонские_зарисовки