Глава 8. Як Льолік, Болік і «Чомучки» виживали у диких умовах шкільного подвір'я 

Після тріумфу футбольної благодійності Льолік і Болік зрозуміли, що звичайних шкільних предметів їхнім підопічним уже замало. Першокласники на чолі з Професором Максимчиком та Сашком (який уже офіційно зареєстрував свою каструлю як «стратегічний шолом виживання») вимагали нових викликів.

Так у розкладі з'явився новий факультатив — «Курс виживання в екстремальних умовах».

Льолік став інструктором з екстремального маневрування (у камуфляжній куртці з минулого сезону та з мегафоном), а Болік — головним спеціалістом з інженерних завалів та будівництва укриттів (з незмінним рулоном скотчу та набором паличок).

У п'ятницю о 14:00 двадцять два першокласники вишикувалися на стадіоні. Наплічники були набиті пластмасовими динозаврами, сухариками та ліхтариками.

— Увага, екіпаж! — гаркнув Льолік у мегафон так, що в сусідньому кварталі задеренчали шибки. — Сьогодні ми входимо в зону дикої природи! Шкільний стадіон офіційно оголошено незвіданими джунглями Амазонки, де повно небезпек: від агресивних сусідських котів до раптових дощів! Ваше завдання — побудувати неприступне укриття з підручних матеріалів і роздобути їжу без допомоги магазинів! 

— А хижаки будуть? — уточнив Сашко, тримаючись за свою каструлю.

— Якщо директорка школи помітить, як ви викопали яму біля клумби — буде вам такий хижак, що й джунглі не врятують! — похмуро зауважив Болік, розгортаючи двометровий рулон будівельного скотчу.

Діти поділилися на команди. Професор Максимчик одразу очолив операцію з будівництва бункера підвищеної міцності. Вони використали три лавки, вісім гілок, старий матрац від фізкультури та шістдесят метрів скотчу. Конструкція вийшла настільки надійною, що всередині сміливо міг би перечекати ядерну зиму невеликий танк.

Коли укриття були готові, настала найскладніша частина виживання в дикій природі — обід із підніжного корму. Оскільки справжніх мамонтів у міському парку не знайшлося (їх, мабуть, лякали крижані стіни Льолика з минулої зими), Болік запропонував знайти «енергетичні ресурси» іншим шляхом.

— Умови виживання вимагають здобути їжу за допомогою логіки та кмітливості! — оголосив Болік. Професор Максимчик підійшов до проблеми науково. Він відкрив свій рюкзак, дістав пакет із сухофруктами, які дала мама, і заявив: — Це стратегічний запас сублімованих фруктів. Ми будемо їх міняти на печиво у дівчаток із сусіднього ряду за курсом три до одного. Це називається бартерна економіка виживання!

За дві хвилини на стадіоні розгорнувся справжнісінький біржовий ринок виживальників. Діти міняли сухарики на яблука, а яблука — на шматочки пластиліну (для будівництва камуфляжних фігурок). Льолік і Болік сивіли на очах, дивлячись, як п'ятирічні діти влаштовують міні-кризу ліквідності прямо на траві.

Кульмінацією курсу мало стати випробування на стійкість у темряві (хоча на вулиці була ще середина дня, але в бункері Професора Максимчика через матрац і гілки панувала ніч).

Льолік вирішив влаштувати несподівану перевірку: він накинув на себе старий сірий плед, узяв ліхтарик і почав спокійно гукати з-за кущів: «У-у-у! Я страшний лісовий єнот-інспектор! Перевіряю ваші укриття!»

Він очікував паніки чи криків. Натомість із бункера лунав металевий дзенькіт каструлі Сашка. — Увага! У нас вторгнення невідомого мутованого єнота! — скомандував Професор Максимчик голосом генерала армії. — Задіяти план «Б»!

За секунду з бункера полетіла злива м'яких іграшок, пластикових м'ячиків та залишків сухариків. Льолік отримав по шолому гумовим м'ячем, заплутався в пледі і впав у кущ кропиви.

— Єнота нейтралізовано! — почувся радісний крик Сашка з бункера. — Перемога наша!

Коли Льолік виплутався з пледа, обтираючи обличчя листям кропиви, а Болік ледь стримував сміх, до стадіону підійшла директорка школи. Вона окинула поглядом монументальну споруду зі скотчу та матраців, розкидані іграшки, задоволених першокласників і вчителя фізкультури у кропиві.

Директорка мовчки поправила окуляри: 

— Льоліку, Боліку... Я бачу, курс виживання пройдено успішно. Особливо для вас двох. Але якщо завтра це укриття не зникне з центрального газону — ви виживатимете вже на безлюдному острові без зарплати.

— Зрозуміло, пані директорко! — бадьоро салютував Льолік, витираючи носа. — Операція «Чистий газон» розпочнеться за хвилину!

Коли діти почали швидко і злагоджено розбирати свій бункер (адже загроза залишитися без зарплати вчителям здалася їм дуже переконливим економічним аргументом), Болік прошепотів напарнику:

 — Знаєш, Льолік, а наші діти реально виживуть у будь-якому апокаліпсисі. Навіть якщо знову прийде зима і впаде міська економіка. — Це точно, — погодився Льолік, викидаючи рештки скотчу в смітник. — Головне — ніколи більше не давати їм у руки маркери та каструлі під час курсів виживання!