Глава 7. «ФК Чомучка»: Як Льолік і Болік підкорили шкільний футбол і перемогли бюрократію (з благодійним фіналом)

Після випуску з дитячого садка «Сонечко» Льолік і Болік вирішили, що розслаблятися зарано. Дорослі чоловіки з досвідом виживання у дитячих спальнях мали рухатися далі. Тому вони влаштувалися в сусідню школу: Льолік став учителем фізкультури (у яскравому спортивному костюмі та зі свистком, який лякав навіть старшокласників), а Болік — учителем трудового навчання (де одразу почав пояснювати, чому шматки ДСП краще кріпити на віру в успіх).

Яке ж було їхнє здивування, коли у перший же день у першому класі вони побачили знайомі обличчя. Усі двадцять два колишні вихованці на чолі з Професором Максимчиком та Сашком прийшли саме в їхню паралель.

— Ми тут влаштуємо аудит шкільної програми! — заявив Професор Максимчик, розкладаючи на парті маркери.

Льолік і Болік перезирнулися. Зрозуміти, що спокійного життя не буде. Тому вирішили очолити хаос.

— Нам потрібна мета! — заявив Льолік на великій перерві, закидаючи м'яч на плече. — Зробимо шкільну футбольну команду! Здобудемо кубок району!

Із двадцяти двох учнів вони відібрали одинадцять найспритніших — тих самих, які найшвидше прибирали підлогу після гарбузової каші та інвестували у пластилін. Капітаном, звісно, став Професор Максимчик, а головним штурмовиком — Сашко.

Команда отримала назву «ФК Чомучка». Вони тренувалися на шкільному стадіоні з таким завзяттям, що ворота кілька разів ледь не розвалилися. Але для участі у міському шкільному турнірі потрібна була «маленька формальність» — офіційна реєстрація у міській футбольній федерації.

О, міська федерація футболу! Це була фортеця, якої не брали ніякі нанотехнології.

Чиновник у високому кабінеті з погордою подивився на заяву, яку принесли Льолік і Болік:

— Де довідка про стан газону? Де медичні карти з нотаріальним завіренням? Де план евакуації м'яча у разі форс-мажору? У вас команда першачків! Вони ж навіть правила офсайду пояснюють через інвестиційні ризики!

— Ми маємо план і кевларові фартухи! — намагався сперечатися Болік.

— Без шістнадцяти печаток і довідки від метеорологів про силу вітру на полі вашої команди не існує! — відрізав чиновник.

Два тижні Льолік і Болік бігали інстанціями. Вони збирали печатки, підписували папери у трьох заступників, заповнювали бланки товщиною з телефонний довідник. Професор Максимчик навіть допоміг їм оптимізувати черги за допомогою графіків відвідування.

Врешті-решт, за дві години до першого матчу турніру, замучений чиновник підписав папір просто тому, що хотів, аби ці двоє нарешті пішли з його приймальні. «ФК Чомучка» була зареєстрована!

Стадіон ревів. На трибунах зібралася вся школа, вчителі та перелякані батьки. Проти першокласників грала збірна десятого класу — високі, серйозні хлопці у професійній формі.

Але «ФК Чомучка» грала за власними правилами. Сашко бігав із такою швидкістю, що захисники десятикласників плуталися в ногах. Професор Максимчик керував розстановкою гравців за допомогою жестикуляції топ-менеджера. А коли суперники намагалися відібрати м'яч, Сашко раптом зупинявся і голосно кричав: «Увага, акції на м'яч падають!», змушуючи захисників противника рефлекторно замислюватися про біржові ризики.

Матч закінчився з рахунком 3:2 на користь першачків. Стадіон вибухнув оваціями.

Але найголовніше — організаційний геній Льоліка та Болика спрацював на вході. Вони організували продаж квитків на матч по символічній ціні (а також попкорн та малюнки маркерами на обличчях уболівальників від Сашка).

Після фінального свистка Льолік і Болік виставили на поле велику коробку, куди склали всі виручені від продажу квитків кошти. Сума виявилася напрочуд солідною.

— Панове інвестори, — звернувся Болік до команди, витираючи піт з лоба. — Що ми зробимо з нашою першою касою? Купимо пожиттєвий запас чіпсів?

Професор Максимчик гордо поправив кепку на голові і сказав:

— Ні. Ми інвестуємо у соціальну відповідальність бізнесу. Купимо зимовий одяг і круті іграшки для дітей із місцевого дитячого притулку! Вони теж мають право на свято.

Через три дні «ФК Чомучка» у повному складі разом із Льоліком і Боліком приїхали до дитячого притулку на яскравому шкільному автобусі, забитому куртками, теплими шапками та конструкторами. Діти з притулку зустріли їх з таким захопленням, ніби приїхала справжня рок-група.

Завідувачка притулку витирала сльози розчулення, дивлячись, як першокласники діляться іграшками.

А ввечері Льолік і Болік сиділи у своїй учительській, пили чай і дивилися на новенький диплом переможців футбольного турніру.

— Знаєш, Болік, — задумливо сказав Льолік, витягаючи з кишені маркер. — Школа — це набагато цікавіше, ніж будувати щось. Тут хоча б діти керовані... ну, принаймні під час футболу.

— Головне, — відповів Болік, підкидаючи в повітря свисток, — щоб завтра на трудовому навчанні вони не спробували зібрати ракету для польоту на Марс. А до всього іншого ми вже готові!