Льодяні сльози

-З-під землі я глянув на сині хмари і заплакав – моє тіло більше не відчуває вітру та дощу. Я – це земля, я усюди, на мені ростуть квіти, могили і сухі дерева. Крапля води упала на мої солоні вуста, я заплакав – я не можу витерти сльози, встати і глянути на захід сонця. Цей світ не в силах без мене вмирати, мої думки сидять у кріслі й дивляться на малих дітей. Камін тухне, я піднімаюсь з димом у місячну ніч і спадаю тихим туманом на скелі та гори.

-Я ридала з неба, коли бачила твою усмішку. Мої сльози ставали льодом, який розбиває тіла до крові. Я стала холодною крижиною зі сльозами, які не розтопить сонце – вони замерзли від твого холоду.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#3998 в Сучасна проза
#4229 в Різне

У тексті є: свідомість, біль, природа

Відредаговано: 28.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись