розділ 22

Гра в кішки-мишки

Валад одразу зрозумів, що не встигнуть. Ще тоді, коли з'явилися перші морські змії з артефактами. Але нічого й нікому казати не став. Просто почав діяти. Притягнув зі школи десяток майже випускників, найсильніших, яких знайшов і під виглядом тренування змусив наситити захист хазяйського будинку під зав'язку.

Умовив Кадмію Ловарі не відкладати справи ні на день і негайно розіслати групи підготовки в різні боки. Зрештою, втопити артефакт у камені може будь-хто, хто знає як. І заряджати артефакти перед цим не треба. Краще потім. Тому що заряджені сильні речі набагато небезпечніші за розряджені. І на спробу кудись їх запхати можуть відреагувати як завгодно.

— Головне щоб ці люди не забули, куди їх поділи, — похмуро наказав Валад групі, що їхала рано вранці.

— Ми всі місця відзначили, — нагадала Ліїн, що стояла поруч, теж вирішивши взяти участь в урочистих проводах.

— Повір мені, обов'язково знайдеться хтось, хто щось переплутає, не туди заїде, заблукає чи не зможе правильно вибрати між печерою та кам'яним стовпом, бо весь список запам'ятав, а те, що стосувалося конкретно його, — ні, — впевнено сказав Валад.

— Хм, — задумливо хмикнула Ловарі. — А якщо справді переплутають, то доведеться переробляти?

— Ні, я зважив на похибку, — оптимістично сказав Валад.

Кадмія тільки похитала головою. А Ліїн взагалі позіхнула і пішла додому досипати. Їй останнім часом увесь час хотілося спати. І зовсім не хотілося їсти. А її намагалися напихати всі зустріті, хто фруктами, хто корисними овочами, а хто улюбленими стравами.

І ніхто чомусь не вірив, що Ліїн зовсім не хочеться їсти. Що їй не холодно та не жарко. Що чужа їй магія не рветься назовні. Що почувається вона добре. І не вистачає їй тільки Юміла, через що ставало сумно-сумно, а двічі Ліїн навіть плакала. Наодинці із собою. Бо якби хтось побачив, обов'язково запідозрили б найгірше, і спокою їй би не було.

Втім, його не було й так. Усі турбувалися про харчування Ліїн та про її самопочуття. Мабуть, боялися, що дитині щось не сподобається, і вона почне жбурлятися вогнем, всупереч волі мами.

Ліїн взагалі іноді здавалося, що розуміє її одна Мелана. Мелана не носилася з нею, як із протухлим яйцем. Натомість розповідала смішні історії про близнюків, переконуючи, що діти це не страшно. Діти це добре, а часом навіть весело.

Але Мелана що далі, то частіше була зайнята.

А Ліїн увесь час хотілося спати.

І бачилися вони досить рідко.

— Хоч би вже Мікал повернувся, — сказала Ліїн дзеркалу і позіхнула.

Мікал це добре. Мікал це вчитель. А вчителі для того й створені, щоб шукати заняття учням.

Ні, побути вчителем пропонував і Валад. Але Ліїн тільки похитала головою. Валад дуже не подобався гарячій силі, що дрімала під правою лопаткою, вона починала смикатись і лоскотати. Та й методи навчання в нього були надто нестандартні.

— Треба чимось зайнятися, — вирішила Ліїн і дістала з-за ворота чорний кораблик. Сама не розуміючи навіщо. Чи хотіла порадитися з Маленом. Чи просто послухати його бурчання. Щоправда, не вдалося ні того, ні іншого, Малена не було поряд із Ліїн. Він знову вирушив до столиці. Його туди погнало погане передчуття.

Ромула теж переслідувало погане передчуття. Що саме по собі було дивною справою, магії в ньому не було взагалі, і взятися навіть дуже слабкому пророчому дару не було звідки.

— Це скоріше знання, — сказала Радда, коли Ромул зумів нарешті застати її одну в альтанці, яка не проглядалася з жодного боку. — Ви знаєте, що це погане зараз відбувається. Або ось-ось станеться. І у вас з'являється оманливе відчуття, вам здається, що щось не так, хоч насправді все так. Хоч і погано.

Ромул кивнув і сперся спиною на стовпчик.

Раддою було дуже приємно просто милуватися. Слухати її було ще приємніше. Вона не фліртувала і не манірувала. Говорила серйозно та спокійно. І випромінювала теплоту. І гідність.

А ще вона розуміла Ромула. Навіть тоді, коли він не розумів сам себе.

— Радда, якщо почне відбуватися щось погане, зачиніться у своїй кімнаті і нікого не впускайте. Загалом нікого. Ні, краще забарикадуйтесь. Адже ви зможете чимось підперти двері? Замок може бути дуже ненадійним, а засувів там немає. Я навіть попросив би вас негайно поїхати, але боюся, в інших місцях не безпечніше, швидше навіть навпаки. А вже дороги...

— Ось бачите, ви точно знаєте, що станеться погане, звідси й передчуття, — серйозно сказала дівчина. А потім усміхнулася, ясно так.

— Радда, зробіть, як я говорю. Або навіть… так, так і зробимо. Я покажу вам, як потрапити в таємні ходи і де можна сховатися. Тільки будьте дуже обережними, не виходьте на шум. І сидіть там скільки зможете. І… так, краще не підходьте до мене, якщо побачите, боюсь, поряд зі мною буде небезпечно.

Радда насупилась, потім закрила книгу, що лежала на колінах, поклала її на лаву і встала. До Ромула дівчина зробила крок легко і невагомо, подивилася в очі і доторкнулася кінчиками пальців до щоки.

— Будьте обережні, — дуже серйозно попросила. — Я за вас хвилюватимусь. І зроблю, як ви кажете, не треба про мене турбуватися, я розумна дівчина.

Ромул тільки й встиг кивнути.

А потім за хмелем, що обплітав альтанку, почувся дівочий сміх. Хтось голосно став доводити, що «вона точно пішла туди» і «напевно, у неї там побачення». І Ромулу довелося тікати найганебнішим чином. Ледь не повзком, за кущами.

Напрямок він вибрав неправильно і примудрився влізти у троянди. Подряпав руки та обличчя. І незважаючи на це, йому було дуже весело. І навіть погані передчуття відступили.

А ще Ромул вигадав одну дурість. І чомусь був упевнений, що задум йому знадобиться.

Адже у потаємні ходи можна повести не лише Радду. І не тільки вона зовсім не знає, що там де знаходиться і куди якийсь веде. Отже, може щось вийти. Головне щитів більше на себе повісити. І кудись діти всіх, хто обов'язково спробує завадити, бо має захищати.