розділ 21

Багато, багато галасу

Кадмія Ловарі мала рацію. Мікал новим завданням не зрадів. Сильно.

Спочатку він розбив об стіну вазу, що мирно стояла на підвіконні вітальні і чекала постоялицю, що любить квіти. Біло-сині уламки розлетілися на всі боки, навіть до Мікала дещо долетіло. А по стіні хтось застукав із сусідньої кімнати. Мабуть, натякав, що шум йому заважає.

Мікал вилаявся, оглянув кімнату на предмет інших непотрібних речей, які можна розбити, а потім всерйоз задумався, а чи не піти і не побити сусіда, що продовжував стукати. І, напевно, нещасний маг пішов би, якби не згадав, що битися особливо не вміє.

Тому, замість того, щоб продовжувати зганяти злість на зовнішньому світі, Мікал загнав її якомога глибше, сів на ліжко і почав думати. Старанно думати. Спочатку про те, як розпочати запропоновану Кадмією авантюру. Адже у всього має бути початок. Потім зрозумів, що в першу чергу слід вибрати місце. Де попало вкрадені артефакти не ховають. Та й будь-кому їх не продають.

Скоро Мікал захопився плануванням. Згадав кілька колекціонерів, але подумавши, вирішив, що для них це буде дещо занадто. Імператорські артефакти швидше викрадуть, щоб здобути владу, а не для того, щоб милуватися і пишатися.

— А хто в нас поблизу хоче влади? — спитав сам себе Мікал.

Посидів, подумав і зрозумів, що кандидатів безліч. Починаючи від різноманітних шляхетних та закінчуючи авантюристами всіх мастей. Мало хто міг додуматися до того, що імперією правитиме той, хто зможе покликати богів.

— Розслідування, — життєрадісно сказав Мікал, зовсім забувши, що зовсім недавно хотів повбивати спочатку молодих нічних вовків і елану, що здружилася з ними, а потім і Кадмію Ловарі. — Саме розслідування. Ось що нам потрібне. Не дуже вміле розслідування. Вовки молоді, недосвідчені, ось і привернули увагу. Так, цікава ідея. Дуже цікава. А якщо нашою діяльністю ще й зацікавляться якісь мрійники про імператорський вінець...

Мікал задоволено усміхнувся.

Якщо когось вдасться зацікавити настільки, що він теж кинеться шукати «вкрадені артефакти», можна буде спокійно їхати. Тому що ці пошуки наростатимуть, як снігова куля. У них втягуватиметься все більше людей. І потім навряд чи хтось зможе з упевненістю сказати, з чого це божевілля почалося.

Та ці артефакти потім століттями шукатимуть. Як Кришталеву печеру в Ведмежих горах.

— Чудовий план, — похвалив сам себе Мікал і пішов радувати підопічних тим, що тепер вони можуть шуміти і розважатися не всупереч його волі, а з його благословення.

І в цьому випадку навіть плану розумного не треба. Кого хочуть, того нехай і розпитують щодо підозрілих пакунків, незнайомих людей і нічних гостей.

Через два дні до невеликого острова Строката Гора причалив двощогловий корабель, незрозуміло з чого перебудований у шлюп.

Острів, незважаючи на те, що був справді невеликий, та й більшу його частину займав згаслий вулкан, славився ярмарками та іншими торговими заходами. Дуже вдало він був розташований.

Крім купців сюди ж з'їжджалися всілякі авантюристи, починаючи від банальних найманців, які мріють стати чиїмись охоронцями, і закінчуючи найнатуральнішими шахраями. Те, що тут часто бувають контрабандисти, не було секретом ні для кого. Пірати теж, напевно, бували, щоправда, вони старанно маскувались.

Загалом чудовий острів. Ніхто не здивується, що саме на нього повезли вкрадені артефакти. Де-де, а тут чужинці взагалі не привертають увагу.

Пасажирів двощоглового шлюпа теж проігнорували майже всі. Тільки торговці дріб'язком збіглися і почали трусити перед людьми, що сходять на берег, намистами з раковин, сушеними крилами кажанів, якимись дивними дерев'яними виробами, підсохлою випічкою, зіпсованою в'яленою рибою та іншим товаром.

Зацікавилася хіба що замаскована елана, та й та лише намистами. Навіщо вони їй знадобилися, Мікал так і не зрозумів, але купувати дрібничку не заважав. Щоправда, коли звелів усім розходитися, притримав дівчину за руку і повів із собою, нагадавши, що вона нібито його донька, а доньки за підлеглими тата не бігають. Вони чинно ходять поруч із батьком.

Дівчина трохи подулася, вона справедливо підозрювала, що з нічними вовками буде цікавіше, але сперечатися не стала. А потім узагалі забула про образу і почала з цікавістю оглядатися. Таких міст вона, напевно, не бачила, просто тому, що інших таких немає. Торгували тут скрізь та всім. На вулицях стояв ґвалт. Місцеві жителі, рятуючись від шуму, зачиняли вікна та навішували на них шумопоглинаючі щити. Найчастіше за допомогою амулетів, і їхні зв'язки висіли над склом, як такі дивовижні прикраси.

Ще в цьому місті завжди було запорошено. Пил чомусь був жовтий і фарбував у жовтий колір будинку, дерева, паркани, замурзаних хлопчаків і численних бездомних кішок.

Котів тут, до речі, було набагато більше, ніж людей. І коли рано-вранці з нічного лову поверталися рибалки, в рибному порту кішки своїм нявканням примудрялися заглушати вантажників, рибалок, що торгуються за улов і помічників купців разом узятих.

Відійшовши від порту і вивівши допитливу елану в найбагатший район острова, Мікал озирнувся. Схопивши дівчину за руку, відтяг її від куща, що рос біля чиєїсь брами, покритого великими фіолетовими квітами, і повів у гомтиприїмний дім. Торговців на цій вулиці було набагато менше, ніж біля порту, їх ганяли. Але вони все одно були і на дівчину дивилися з великою цікавістю. Мабуть, відчували, що ця красуня здатна купити будь-яку нісенітницю.

— Ходімо, Камена, — добродушно пробурчав Мікал. — Там, куди ми, прямуємо, набагато цікавіше. Ти коли-небудь бачила піратів, що прикидаються купцями, а то й шляхетними володарями трьох рибальських сіл і десятка кораблів? Не бачила. О, іноді вони грають майстерно, не знаючи і не відрізниш. Наш Бахлаш зміг би чудово прикидатися навіть благородним примом. А іноді це таке кумедне видовище… Втім, спостерігати за тими, хто щосили приховує бажання розреготатися, набагато цікавіше.