розділ 17

Підготовка

Мапу, не ту, що красувалася на стіні, а її точну копію, за допомогою ілюзії, перенесену на найбільший стіл, обступили тісним колом.

Валад над мапою взагалі нависав, тицяв у місця, що приваблювали його, запалюючи на ній крихітні вогники, хмурився і час від часу хмикав. Інші спостерігали, не розуміючи, що він робить і навіщо так терміново зібрав усіх. Просто вигляд у Валада, який бігав від людини до людини і вимагав до обіду зібратися в бібліотеці, був трохи божевільний. Ось із ним і не наважилися сперечатися. Навіть Кадмія Ловарі, яка займалася інструктажем якоїсь темної особистості, котра перебувала на півдорозі до столиці. Інструкції цій особистотсі доводилося передавати через її привида, колегу Малена, тож говорити треба було докладно й кілька разів, щоб нічого не забули та не пропустили.

— І що він робить? — першим не витримав старший Велівера, спираючись на свою знамениту артефактну колоду, яка насправді виявилася лише уламком досить товстої гілки, на якій він вирізав загадкові символи і ганяв за її допомогою учнів, котрі особливо відзначилися, не в кращому розумінні.

На Карана зашикали, а Біра ще й умиротворюючи посміхаючись, поплескала долонею його по передпліччю. Каран мимоволі посміхнувся у відповідь.

У неї це легко виходило, Ліїн навіть заздрити почала. Біра заспокоювала киплячих від злості купців, терпляче вислуховувала заморочених вчителів школи, давала поради молоденьким дівчатам і вела душевні розмови зі старшими жінками. Кадмія Ловарі шанобливо називала її лікарем душ, говорила, що вона емпат. Причому, досвідчений і вмілий емпат, що вміє ділитися хорошими емоціями і тримати в собі погані.

Валад із її прибуттям теж якось заспокоївся. Перестав надавати знаки уваги Ліїн, коли їх поряд бачив Юміл. Перестав усіляко дратувати самого Юміла. Ходив задумливий, усміхався сам собі, побачивши Біру взагалі розквітав. І Ліїн знову тихо заздрила, хоч здавалося, з чого б? Валад, як чоловік, був їй ні до чого.

Напевно, вся справа була в тому, що в самої так не виходило. Вона втішала себе тим, що цьому навчаються з віком. Якщо дуже хочуть. Ну, чи навчаються бути такими, як Кадмія. Перед нею чоловіки витягувалися в струнку, ставали благородними, охайними та готовими до подвигу. Один тільки Каран усміхався і жартував.

— Здається, так, — нарешті сказав Валад, коли на мапі навколо Хребта Дракона і на ньому самому горіла ціла купа вогників, з'єднаних примарними лініями.

— Що «так»? — поцікавилася Ловарі, насупившись. — На ритуальний малюнок схоже.

— Більше на схему передачі енергії до накопичувача чи провідника, — не погодилася з нею Мелана.

— Насправді це й те, й інше одночасно, — представив свій витвір Валад. — Є в одному зі світів таке місце. Місто в долині. В оточенні надзвичайно небезпечних гір. З деякими мешканцями тих гір навіть найсильніші демони зв'язуватися не ризикнуть, але магам там дуже добре. Незважаючи ні на що, маги там стають умовно безсмертними, стільки у тому світі сили.

— Хм. — Мелана наморщила ніс і знову придивилася до мапи. — Ні, не розумію. Я здогадуюсь, яку схему ти мав на увазі, ту, що робить сильних магів ще сильнішими. Але в нас нічого не вийде, тут сила збиратися буде роками на один удар, прив'язувати когось у такому разі безглуздо. Та й… я не ризикну повторити щось, що створювалося роками, або навіть століттями. Його ж досі добудовують та доповнюють…

— Ти не розумієш, бо ти добра дівчинка із верхнього міста, — впевнено сказав Валад. — І насправді не замислювалася, звідки береться та сила, яку одержують командири. А береться вона із розлому. Божественна сила хаосу, щоб ти знала, мила.

— Які ще командири? — спитала Кадмія. — Які до демонів верхні міста?

— Є таке місце в одній із верхніх меж. Місто магів. Розділене розломом на верхнє та нижнє. У верхньому живуть такі добрі дівчатка, як та, котру носить у собі Мелана. І командири там живуть, сильні та вмілі маги, яких ще й у десять, а то й у двадцять разів посилює грандіозний артефакт, здатний переварити силу хаосу та дозволити нею скористатися людині. Там ще багато цікавого, але, боюся, до нас воно не має жодного відношення, — пояснив Валад.

— А в нижньому місті живуть погані хлопчики на зразок тебе? — здогадалася Ловарі.

— Ой, хто там тільки не живе, декого вже людьми назвати не можна, інші взагалі майже боги. На нижнє місто розлом діє набагато сильніше, а захисту там майже немає. Так. А через розлом перекинуті досить хиткі мости. І іноді з них стрибають різні диваки, які бажають отримати божественну силу. Більшість так і пропадають, але дехто повертається. Найчастіше зі зброєю в руках, дуже незвичайною зброєю. А комусь зовсім не щастить, і він опиняється в чужому тілі, у чужому світі з якого неможливо втекти. І його радують, що він повинен підтримувати в цьому світі рівновагу, що порушилася. Уявляєте? — Валад обвів усіх пильним поглядом.

Мелана чомусь почервоніла, мабуть, її божественна посланка справді стрибала з якогось моста за силою. Просто, отримавши її, виявилася зовсім не вдома.

А Юміл кривувато посміхнувся і досить голосно промовив.

— Виявляється, великому магу сили не вистачало.

— Великому магу не вистачило тверезості, — серйозно сказав Валад. — Я в цей проклятий розлом по п'яні впав. Від друга повертався, спіткнувся і полетів. Навіть не з мосту, а так, прямо через якісь колючі зарості, всю пику подряпав. — Він сумно зітхнув, подивився на свої позначки-вогники і вже набагато серйозніше сказав: — Але ж справа зовсім не в цьому і навіть не в мерзенних богах, які не хочуть самостійно робити якусь роботу. Справа в тому, що у нас також є розлом. Зовсім не з хаосом і не з божественною силою, а в інший світ. Але черпати енергію звідти ми зможемо. А ще там багато вогню, набагато більше, ніж у цьому світі, це може допомогти нам. Насамперед збудуємо захист, ось так. — Частина вогників стала яскраво-синьою, і лінії між ними почорніли. — А потім оберемо командира чи навіть кількох і прив'яжемо їх до цього джерела сили. Заодно повчимо когось розумного бути заміною, якщо ці командири кудись поїдуть. З замінами завжди проблема, а розривати контакт можна, тільки якщо більше не бажаєш повертатися до цього джерела. Вдруге прив'язка чомусь не виходить, причому відкидається саме людиною. Така ось невдача.