розділ 16

Складний вибір

— Ось гадина, — тихенько промовила прекрасна діва таким тоном, який почути з її вуст навряд чи хтось розраховував.

Інші прекрасні діви, тобто невдачливі імператорські наречені, з цікавістю на неї подивилися.

Перебували дівчата у бібліотеці. Сиділи за столами для читачів, шепотілися, обмахувалися віялами, вдавали, що читають. Якби хтось їх запитав, навіщо вони взагалі сюди прийшли, відповісти зуміли б лише дві з них. Одній хотілося подивитися з вікна за тим, що відбувається в саду. А вікна дівочих кімнат та спільної вітальні виходили зовсім в інший бік. Друга щиро милувалася розписною стелею, легенько торкалася корінців книг і була майже щаслива. Бібліотеки ця дівчина любила.

— Щось сталося, Лотті? — спитала пухка красуня, любителька важких суконь, прикрашених перлами.

— Ця лицемірка, там, як я й думала, — здавлено сказала Лотті і навіть стукнула кулачком по підвіконню. — Корчить із себе недоторканну. Посміялася над планами Кальми обкрутити імператора, а сама... У сад за ним бігає!

Дівчата, почувши останню фразу, покидали книги і кинулися до вікна. Біля якого трохи поштовхалися, а потім з невимовною цікавістю дивилися на те, як недоторкана Радда сидить на лавці, з черговим товстим томом чиїхось мемуарів на колінах. А перед нею стоїть імператор і чи щось говорить, чи слухає.

— Здається, це він до неї підійшов, — невпевнено промовила любителька живопису та книжок.

— Яка різниця?! — зітхнула Лотті. — Вона спеціально в сад пішла, спеціально! Знала, що він прийде і пішла! Красується!

— На ній її бідняцька домашня сукня, найпотворніша з них, — справедливо зауважила діва в перлах.

— І зачіски немає, заплела косу, як рибальська донька, — додала любителька живопису.

— Так не красуються, — вирішили одразу троє.

— А значить, вона звідкись дізналася, що нашому імператору подобаються саме такі невигадливі… — не побажала слухати розумні аргументи Лотті і тупнула ногою. — Упевнена, вона спеціально. Впевнена. Я бачила, що він уже не вперше до неї підходить!

— Так він до неї, — сказала любителька перлів і позіхнула, прикривши рота долонею.

— З іншого боку, нам ніхто не заважає теж піти до саду, — розважливо сказала найстарша з дівчат, яку за очі вже охрестили старою дівою. — Може, імператору просто нудно і, побачивши наш квітник, він одразу втратить інтерес до Радди.

— Чи не втратить, — тихенько промовив хтось.

— Та ми гарніші, кожна з нас, — життєрадісно заявила тоненька блондинка.

— Тільки навряд імператора зацікавила краса, — сумно сказала любителька живопису, але її ніхто не слухав.

Її взагалі нечасто слухали. Незважаючи на те, що вона була і розумною, і спостережливою, і говорила найчастіше слушні речі. Вона, якщо чесно, єдина помітила, що одна з наречених зникла, але решта відмахнулася, вирішивши, що та з кимось втекла. І не стали слухати, що така втеча дивна. Тому що не могла балакуча діва не похвалитися майбутньою втечею. Точно не могла.

— Дурні гуски, — сумно сказала вона, коли зграйка наречених пурхнула, залишивши її наодинці з книгами та бібліотекарями. — Потрібні ви йому. Може він із Радою розмовляє про своїх предків та знаменитих адміралів, а тут ви з сукнями та новомодними віялами. Ех.

Зітхнувши, дівчина відкрила книгу в оксамитовій фіолетовій обкладинці і почала повільно її гортати, розглядаючи чудові ілюстрації, що зображали прекрасних елана та шляхетних чоловіків, що ніжно тримали їх під лікоть. І так захопилася, що не помітила темної тіні, що спритно промайнула між полицями і тихо вислизнула в коридор. Втім, якби помітила, напевно вирішила б, що це один із бібліотекарів.

Через п'ятнадцять хвилин двоє чоловіків спостерігали через вікно гральної кімнати на другому поверсі за тим, що відбувається в саду. А відбувалася там цікава річ. Наречені, що приїхали на свято, але так і не стали нічиїми через смерть імператриці, за всіма правилами військової справи оточували молодого імператора, який поки не зрозумів, що час тікати. Сам імператор із захопленням слухав ще одну дівчину, яка вказувала пальцем на щось у книзі. Він навіть нахилився вперед.

— Смішно, звичайно, але що нам це дає? — нарешті спитав один із чоловіків. — Дівчина со-Верто абсолютно марна. Вона не має нічого, крім імені. Навіть грошей на пристойну сукню її зарозумілий тато знайти не зміг. Так і відправив дочку до палацу, зображати горду біднячку.

— Дівчина нам ні до чого, — сказав другий чоловік. — Але вона до вподоби нашому імператорові, це навіть ці дурні курки помітили.

— Тільки вони й помітили, — сказав перший чоловік.

— Бо тільки вони поки що в такому плані на нього полювання відкрили. Інші вичікують, не бажаючи даремно ризикувати дочками. А він за дівчиною со-Верто бродить. Книжки їй вибирає, я дізнавався, у саду нібито випадково стикається. Не вперше.

— Книжки? — здивувався перший і задумливо потер пальцями підборіддя. — Та якось безглуздо. Хіба так залицяються до дівчат? Їм би коштовності, віршики, менестрелі з пісеньками.

— То звичайні дівчата, — глузливо сказав другий. — А це гордячка та біднячка з ім'ям. Вони ж на кожному кроці кричать, що не продаються. Її тітка свого часу з подругою, що вдало вийшла заміж, посварилася, тому що та була дуже добра і заплатила лікарю за те, щоб зростив цій дурі зламану ногу. Розсварилася, лікаря вигнала, а потім так і залишилася кривою старою дівою. Ця така сама. Ніс задирає. На цінний подарунок образиться, а от книжечки почитати бере, бо віддати можна, і радіє увазі. Наш імператор це швидко зрозумів, не такий він і дурень.

— Цікаво, — сказав перший чоловік і знову глянув у вікно.

Наречені на той час оточили імператора. Частина з них сіла на лавку поруч із дівицею со-Верто, решта залишилася стояти і зображати віялом загадкові знаки, в яких Ромул, любитель полювання, а зовсім не на красунь, навряд чи розбирався.